Навігація 2022: інтеграційна програма для митців

Програма підтримки та інтеграції художників/-ць, що вимушено переїхали у Львів у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну.

жовтень — грудень 2022 року
7 Події
Jam Factory Art Center

У програмі «Навігація 2022» від Jam Factory Art Center взяли участь 17 митців та мисткинь із Харківської, Луганської, Донецької та Київської областей, які переїхали до Львова після 24 лютого 2022 року.

ПРО ПРОГРАМУ

“Навігація” — це програма для підтримки художників/-ць, що вимушено переїхали у Львів у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну.  

Митці, залучені до програми, отримали стипендію, доступ до простору майстерні та фінансування для виготовлення своїх мистецьких проєктів, зокрема тих, що реалізовувалися у співпраці з іншими художниками, а також можливість презентувати свої роботи у Jam Factory Art Center.

Протягом 8 тижнів учасники брали участь у програмі заходів, які сприяли інтеграції в культурно-мистецьке середовище Львова та професійному розвитку:

  • Нетворкінг-сесії з місцевими художниками, галеристами, кураторами;
  • Лекції з історії мистецтва Львова;
  • Прогулянки Львовом з дослідниками міста та історії архітектури та мистецтва;
  • Знайомство з закладами культури міста;
  • Воркшопи та майстер-класи відповідно до професійного рівня учасників.

Завдяки програмі були створені умови, в яких митці зможуть впевненіше почуватися в новому середовищі, розширити мережу професійних контактів, продовжити або відновити свою мистецьку діяльність, розпочати нові проєкти.

Учасники та учасниці 2022 року:

Софія Авдєєва, Харків

Едуард Балула, Харків

Марія Богомолова, Харків

Юрій Голік, Харків

Катерина Дрозд, Бахмут/Харків

Михайло Зубчанінов, Харків

Євген Коршунов, Бровари/Київ

Світлана Кошелєва, Хрустальне/Харків

Олександр Кучинський, Сєверодонецьк

Еліза Мамардашвілі, Запоріжжя/Харків

Віталій Матухно, Лисичанськ

Олексій Мінько, Бердянськ/Київ

Олена Мордик, Харків

Лілія Петрова, Харків

Антон Ткаченко, Харків

Юрій Штайда, Харків

Владислав Юдін, Харків

Період проєкту: жовтень — грудень 2022 року.

Програма отримала продовження у 2023 році.

Програма реалізована завдяки фінансовій підтримці ЗМІН Фундації, Стабілізаційному фонду культури та освіти Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.

ВИСТАВКА “НАВІГАЦІЯ”

Підсумком програми стала виставка робіт учасників і учасниць. Продовжуючи свою мистецьку практику, об’єднуючись у співпраці, митці та мисткині створили і представили 11 графічних, живописних, фото- і відеопроєктів, скульптуру та перформанс.

Провідниками особистих і болісних історій у них постають не-людські створіння: тварини, птахи, дерева, природні ландшафти. Саме вони говорять про тривогу, втрату й сум. Через них реалізується спроба передчуття, передбачення великих змін, небезпеки, трагедії. Художники шукають способи пригадати, запам’ятати, занотувати свій стан, що був на самому початку, у лютому 2022 року. Нотатки й замальовки, зроблені в перші дні після повномасштабного вторгнення, стали основою для проєктів, представлених на виставці: проєктів-рефлексій, проєктів як захисних механізмів і способів боротьби. Поряд із переживанням травматичного досвіду також є спроби віднайти місця спокою, пізнати нові середовище та спільноти через візуальні дослідження. Нові акценти розставляються у питаннях про колективну пам’ять і політику пам’яті, важливість документування та способів запам’ятовування. Митці й мисткині виставки «Навігація» запропонували пройти їхніми шляхами особистих архівів війни, від фіксування станів страху і тривоги до пошуку визволення та відновлення.

Відкриття виставки

Роботи митців та мисткинь

Юрій Штайда

Перформер, комедіант і музикант із Харкова. Музичні твори реалізує у стилі, який позначив як post lounge, використовує диктофон та аналоговий синтезатор Vermona. Митець також реалізує себе в театрально-музичних проєктах як актор і музикант. У  Харкові працював у театрі «Публіцист».

Відкритий сеанс №4

акція

Починаючи з 2014 року, митець «колекціонує» на своєму тілі роботи чи фрагменти робіт українських митців у формі татуювань. Процес створення татуювання завжди публічний і проходить як акція-сеанс. У грудні 2022-го художник ініціював «Відкритий сеанс №4» — як переосмислення свого першого тату, створеного в рамках проєкту Відкритої групи «Автобіографія». 

«Моя автобіографія була набита на тілі російською мовою. Тож вважаю, настав час, щоб це виправити», — коментує автор. Відкинувши ідею прямого перекладу тексту українською, митець зупиняється на думці, що треба йти іншим шляхом:

«Неможливо перекласти іншою мовою своє минуле життя. Бо це вже сталося. Моя власна історія минулого назавжди залишиться російськомовною. Це правда життя. Найголовніше, що зараз і в майбутньому моє життя буде українським. І в цьому я впевнений». 

Автор вирішує використовувати текст автобіографії як просто матеріал, на який наносить графічний твір. Цей малюнок, зовсім не пов’язаний зі змістом автобіографії, контрастує також і візуальною мовою — легкі лінії образу дівчини на машинописному шрифті. Конфлікт між концептуальним та фігуративним, між минулим і майбутнім. «Це наче малюнок на сторінці у книжці, яку вже багато разів прочитав, знаєш напам’ять і навряд чи будеш повертатися до її читання».

Відкритий сеанс №4

Владислав Юдін

Митець із Харкова. Закінчив кафедру скульптури Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Проходив навчання в Академії гончарства в Опішному, де розпочав вивчати народне мистецтво та практики, що змінило його погляд на власну творчість. Створює механічні глиняні, керамічні скульптури й іграшки, з якими можна взаємодіяти. Автор займається темою деміургічності людини, осягнення довкілля і самого себе. Працює зі скульптурою, інсталяцією, світловими проєкціями, звуком. Співзасновник інклюзивного проєкту «Ліплення на дотик», де навчає скульптури  незрячих людей. 

Реля

скульптура 

«Хтось говорить війну, хтось бачить війну, хтось чує війну.

Через людину проговорює вона, маючи різні забарвлення».

Лілія Петрова

Художниця з Харкова. Випускниця кафедри графіки Харківської державної  академії дизайну і мистецтв за фахом «Книжкова графіка», також навчалася в Академії гончарства в Опішному. Працює з графікою, ілюстрацією, взаємодією графічного та вербального, а також із керамікою; вивчає практики народного мистецтва, співпрацює з українськими брендами одягу, створює комікси та зіни. Серед тем, які сама мисткиня окреслює у своїй творчості, — неосяжність і  абсурдність буття. Розробляє власний графічний всесвіт, де, «стикаючись з життєвими проблемами, наївні створіння травмуються, пізнають світ та ставлять собі важливі запитання». Ці «наївні створіння» — анімалістичні й  фантастичні образи, переплетення людського тіла та свідомості з чуттєвістю і   крихкістю рослинного світу, що часто постають оповідачами історій про переживання і травматичний досвід.  

Звірята

комікс

Перший, пілотний випуск коміксу розповідає про життя безневинних звірят у контексті апокаліпсису. Це доволі абсурдна за змістом графічна історія, де жахливе, як-то бомбардування, підривання на мінах, каліцтво чи смерть, відбувається у наївному всесвіті, який переважно наповнюють пташки, кицьки, квіточки, ніжки, доріжки, сонечко та хмари. Але хмари чорніють, доріжки зникають. Комікс є продовженням однойменної графічної серії художниці, створеної у перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Для мисткині все це — спроба, «огорнувши» образністю, осмислити реалії й жахи воєнного часу і також захисний механізм від безупинного візуального ряду катастрофи, через фіксацію його на папері.

Владислав Юдін, Лілія Петрова

Що ми бачили у лісі напередодні, і що ми знаємо тепер

зін

У зіні зібрані візуальні та вербальні роздуми про вимушено покинуте таємне місце. Нотатки про те, що бачили автори, гуляючи лісом у Харкові 23 лютого 2022 року, що потім могли бачити лише умоглядно і що побачили, повертаючись. Про рідний ліс, небезпечний для прогулянок на кілька років уперед.

Євген Коршунов

Художник із Броварів, Київська область. В основі його творчого методу — робота з локальною історією, абсурдом, міфотворчість. Серед медіа, з якими працює: живопис, рисунок, відеоарт. Образи, які створює митець, поєднують у собі концептуальний початок і тонку іронію, перетворюють рутинне на абсурдне. 

Тривожні зображення

серія живопису

В основі живописної серії — фотографії та графічні роботи вуглем, які автор зробив на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. На них зафіксовані буденні речі, котрі, за спостереженням митця, з початком активних воєнних дій почали викликати тривогу та сум. Переважно йдеться про елементи пейзажу: водоспад, дерева, кущі, бетонні конструкції, що незважаючи на велику відстань від місця активних бойових дій все ж нагадували йому про війну. «Також я спостерігав одну дивну річ: позначки на стовпах, що вказували Подільський шлях святого Якова, місцеві жителі (які до цього могли бачити їх багато разів) почали сприймати як ворожі мітки або попередження про замінування», — розповідає художник.

Тривожні зображення

Олександр Кучинський

Художник, рідним містом якого є Сєверодонецьк. Навчався в Луганську та Києві на художника-оформлювача й ілюстратора. Досліджує історію Донбасу, його практика пов’язана з індустріальною спадщиною сходу України та життям людей серед промислових гігантів. Митець брав участь в експедиціях у закинуті промислові зони, досліджував інфраструктуру монофункціональних міст, зокрема рідного Сєверодонецька. Працює з такими медіа, як живопис, фотографія, колаж. 

Неминуче

серія живопису

Основою проєкту стала живописна серія «Сірість» — про типову радянську забудову та її вплив на життя і смаки людей, над якою митець працював до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Її продовжила рефлексія про переселення та війну. Багато районів, а іноді й цілих міст було зруйновано росіянами під час штурмів. У новій серії панельні будинки або їхні руїни стають лише фоном для подій, яких, на думку митця, неможливо було уникнути. Дитина, котра покидає свій дім, забираючи з собою кота, вирви внаслідок  артилерійських дуелей на полях під Лисичанськом, соколи, які повернулися додому і влаштували полювання на окупантів. У проєкті поєднується реалістичне з абстрактним та метафоричним. Найменше із полотен, де зображено розбиту розпечену від вогню російську бронетехніку, що стигне в полі, є омажем на роботу Малевича «Скаче червона кіннота». 

Серія живопису "Неминуче"

Катя Дрозд

Мисткиня з міста Бахмут. Навчалась у Харківській державній академії дизайну та  мистецтв. Практика художниці зосереджена на візуальних дослідженнях місцевостей і  соціальних груп. Працює з фото, відео, графікою та мемами. У пошуку ідентичності місця використовує підходи, що виходять з її досвіду графічного та брендинг-дизайну: «Мені неймовірно цікаво шукати новітню українську ідентичність. Для мене важливі такі складові: людина, іронія, свідомість, пошук, естетика».
Художниця працює в медіа «Люк» та займається друкованим журналом про локальну культуру «ПлюсМінусНескінченність».

Я ще не скоро погуляю лісами Харкова

відео

У відеороботі авторка збирає візуальні образи лісу як місця, від якого очікують отримати відчуття безпеки. Художниця називає ліс сакральним місцем, безпечним місцем, де можна ділитися почуттями і переживаннями з близькими людьми. Переїжджаючи до Львова, вона намагається віднайти подібне місце, — і ці пошуки зафіксовані у відеозамальовках і тексті.

«Весь час знаходжусь у роздумах, як там мій Харків. Із його замінованою землею, зі шматками ворогів і уламками ракет. Здається, ще десятки років цей ґрунт буде понівечений. Така доля спіткала ліси Донбасу з 2014 року», — додає авторка.

Еліза Мамардашвілі

Мисткиня з Харкова, народилася у Запоріжжі. У своїй художній практиці досліджує індивідуальні та колективні сліди життя, через поетичні, меланхолічні й тягучі образи  демонструючи їхні властивості: непомітність і відчутність, крихкість та міцність. Працює із темами пам’яті, шляхів, маркерів присутності, травми. «Усі знаки, коди, алюзії, що містяться в них, мають свої джерела в моєму грузинсько-українському походженні. Я зосереджуюсь на ідеї робити щось між видимим та невидимим, у площині провідників, які виявляються через предмети, людей, спогади, серед яких живемо і з якими стикаємося та які спонукають до ритуалізації дій». 

Основа мистецької практики авторки складається з перформансу, об’єкта, інсталяції, малюнка. У роботах надзвичайно важливу роль відіграють матеріали: глина, тканина, папір, жест, слово, звук, що дуже близькі до людини та її побуту. Мисткиня розглядає їх як підґрунтя для розуміння дуже простих речей, котрі нас оточують як непомітні, невідчутні маленькі жести. 

Перед входом згадати

перформанс

Глиняний глек, відро з водою, дзвіночок, тканина, пофарбована тушшю і пошита зі шматочків безперервним хірургічним швом простим (обвивним).

«Історія, що трапилася зі мною у Грузії, лягла в основу міркувань про забування.

У моєї тітки Жужуни було 10 корів. У якийсь із днів одна з них — Ламазі, ლამაზი (гарна), що була вагітна, — зникла. Три дні ми шукали загублену корову. Щовечора ми сідали в машину та шукали по всьому Месхеті.
Ця містика, яка утворилася в пошуках, розкрила для мене рану мого всього втраченого. Мою рану всього забутого.

Дзвіночок, який був у Ламазі на шиї, як маркер присутнісності та існування, не допоміг їй знайтись.

Вона забула. Дії, які робила щодня.

Вона забула. Місце, звідки вона.

Щось не дозволило їй згадати свій будинок, свої стіни.

Вона переплутала свій дім. Перед входом вона забула, помилилась.

Об’єкти, серед яких живемо, з якими стикаємося, є нашими провідниками, що спонукають нас до конкретних дій. Ці дії, інколи автоматизовані й рутинні, скеровують наші уявлення, міркування, існують завдяки можливості пам’ятати та згадувати.

Дії залежать від об’єктів, які мають властивості з’являтися і зникати.

Це про місце спогадів та їх коливання між видимим та невидимим».

Еліза Мамардашвілі

Поки ти вбивав дерево

інсталяція

Інсталяція, що складається з рисунка кульковою ручкою на тканині, зшитій безперервним хірургічним швом, і записаного звуку скрипу дерев. Мисткиня збирає разом образи дерев — двох горіхів і груші, що мають значення як пам’ятні для неї та її родини. Дерева посаджені її батьком у дитинстві Елізи, дерева дитинства самого батька — вони зв’язують важливі і вразливі періоди життя родини.

«Звук скрипучих дерев. Напередодні війни, коли ми  з Мері гуляли у лісі, ми знайшли в  ботанічному саду в Харкові велику площу повалених дерев, — тоді я по-справжньому почула, як вони можуть скрипіти та розмовляти.

Усередині все тріщить.

Втрата того, що вважалося непорушним монолітом колективної історії та пам’яті міста.

Величні живі або мертві артефакти, які можуть так легко бути вирвані з коренем

людьми.

Вбиті, розірвані. Вони свідки. Тихі, мовчазні.

Жодних дій, слів, тільки спостереження.

Мертве дерево, яке вміло стояти рівно, міцно, корінням у землю, стало тінню, стало

спогадом.

Цей скрип щодня зі мною зараз».

Олена Мордик

Мисткиня з Харкова. Закінчила Харківську державну академію дизайну та мистецтв за спеціальністю «книжкова ілюстрація». Працює з фотографією, інсталяцією, об’єктами, займається плейбек-театром, перформансом. Основні теми робіт: дім і його відсутність, документація реальності та легенд. . 

Речі, що підлягають зникненню

серія фотограм 

Робота складається із серії зображень-фотограм, отриманих фотохімічним методом, без застосування фотокамери. Одна з особливостей цієї техніки — недовговічність і непередбачуваність; зображення може триматися від кількох днів до десятків років. Мисткиня збирає силуети-зображення речей, знайдених нею та її друзями під час подорожей або на новому місці проживання, але таких, що нагадують про дім. Серед речей: колекція палок і сухоцвітів, таргани з київської комуналки, волосся, паперова лялька сонця, ключі від усіх місць, де раніше жила художниця.

Світлана Кошелєва

Мисткиня родом із міста Хрустальний, що на Луганщині (до 2016 року Красний Луч). У 2014-му, коли почалася війна Росії проти України, перевелася з Луганського коледжу мистецтв до Харківського художнього училища, потім навчалась у Харківській державній академії дизайну і мистецтв. Працює з графікою, фотографією, перформансом та ленд-артом. Художниці важливо давати глядачеві свободу для власної інтерпретації та рефлексії, не обмежуючи його директивним окресленням теми творів. «Я хочу, щоб моя творчість була простором для відчуттів та нового досвіду більше, ніж для визначень та слів», — коментує авторка.

3-70-34

настільна гра, зін

Робота почалась як графічна серія влітку 2021 року, коли мисткиня, цікавлячись історією свого регіону, робила текстовий опис образів та малюнки рідного міста,  порівнювала його образи за різних історичних періодів із власними спогадами. Поступово, помічаючи взаємозв’язки між малюнками та записами, художниця збирає їх в історію і створює два зіни: текстовий та візуальний. Згодом на основі візуальної частини з’являється настільна гра «Квіти пам’яті» як складова проєкту 3-70-34.

Гра була презентована як подія в часі програми «Навігація» у просторі Jam Factory Art Center: учасникам, учасницям було запропоновано 34 карти з різними графічними зображеннями, об’єднаними однією візуальною мовою, деякі елементи зображень повторювалися. Один за одним гравці викладали свої карти на стіл, пробуючи продовжити образ та історію іншого. Розповіді виходили стрімкі, дещо апокаліптичні, іноді вдавалося розвинути дві та більше сюжетних ліній одночасно.

Едуард Балула

Митець із Харкова. Випускник Харківської державної академії дизайну та мистецтв. Медіа, з якими працює: графіка, рисунок, офорт. Його художня практика вибудовується навколо таких тем, як травма, пам’ять, міграція; митець фокусується на фізіологічному переживанні тіла, що сплітається та поєднується з ландшафтом у єдиний організм. Наскрізною темою його робіт є метаморфоза (перетворення), що виражає непевність, неможливість сталості та стабільності. Сам митець свій вибір медіа пояснює так: «Папір, тонкий і крихкий, як людське тіло. Рисунок, поле вільної думки. Офорт, простір випадковості».

Схід червоного сонця

графічна серія 

Серія графічних робіт є реакцією на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Перші малюнки були зроблені у блокноті на другий тиждень після евакуації з Харкова до Львова і стали єдиним способом описання того, що відбувалося навкруги. Роботи фокусуються на фізіологічному відчутті війни, звідси основними елементами усіх робіт є антропоморфні, шлункоподібні форми. Раніше «шлунок» фігурував у серії робіт автора «Причини та наслідки загоряння» — про передчуття війни та постійну тривожність через це. «Власне тривожність нерозривно асоціюється з відчуттям у череві, що ніби вивертає тебе зсередини», — говорить митець. У новій же серії, що є вже не передчуттям війни, а реакцією на неї, шлункоподібні форми метаморфозують та зрощуються з іншими елементами, ще більше підкреслюючи стан нестабільності і тривожності.

Марія Богомолова

Художниця з Харкова. Навчалася у Харківській державній академії дизайну та мистецтв. Важливою складовою мистецької практики авторки є дослідження матеріалів, що стають невіддільною частиною її графічних робіт. Більшість із них — це рослини, тканина й те, що винайдено у поєднанні людської праці та природних ресурсів. Матеріал стає активним учасником роботи та формує новий контекст розуміння твору.

Для мисткині питання взаємодії людини з навколишнім світом є ключовим. Як говорить художниця, «воно проростає зі сформованих у дитинстві вражень і шукає собі відповідь у непомітних речах та подіях, які нас оточують. Можливим лишається зафіксувати лише маленьку частину їхніх проявлень».

Без назви

фарбована тканина

Авторка створює серію зображень тварин на тканині, яку фарбує створеними власноруч рослинними барвниками, використовуючи чорнобривці та жолуді. 

Разом із воєнним станом стан відчуження став постійним супутником мисткині, був захисним механізмом від того, що транслювало навколишнє середовище. Але нова реальність поступово ставала нормою, і до відчуття загубленості додалося бажання зрозуміти й охопити цей новий ландшафт та безліч інших живих істот, що його утворюють. 

Так художниця почала розмірковувати про ймовірні непомітні історії навколо, головними героями яких завжди виступали тварини. У неможливості усвідомити кожну свою дію є те, що розвінчує міф про людську унікальність над твариною. Сюди чудово підходить міфічна історія про багатоніжку з тисячею ніг: коли її запитали, як вона пересуває кожну окрему лапку, вона задумалась і її паралізувало. 

«Ми, як і інші живі істоти, створюємо себе в навколишньому середовищі, постійно змінюючись. Кожна маленька неусвідомлена дія залишає відбиток на нас і на нашому ландшафті, поєднуючись у безліч історій. Тварини для мене в цьому проєкті стають провідниками історій. Як історія собаки, жительки санаторію, яка підірвалася на міні. Як одинокий пес, що вночі тікав від польського кордону. Більшість історій відбувається вночі і там, де цивільній людині заборонено або просто небезпечно перебувати».

Марія Богомолова, Едуард Балула

Kraj

365 графічних зображень, сформованих у відривний календар

Kraj не має чіткої форми, із самого початку вона йому не властива. Kraj схожий на рик, на спробу кричати уві сні. Як би ми могли почути ґрунт, він звучав би як Kraj.

Kraj — це земля, це ландшафт дикого поля, лісів, степів. Він нагадує про звуки птахів, самого птаха.

Кожен птах, його забарвлення, розмір, довжина дзьоба, може багато розповісти про середовище, в якому він перебував.

Kraj — це порізи від голки на металі. Видряпуючи рисунок на латунній дошці, витравлюючи його у кислоті, вбиваючи фарбу в уражені ділянки, ми отримуємо відбиток, що є фіксацією моменту, фіксацією часу.

Час фіксується у формі календаря. Кожен аркуш є відображенням минулого дня. Відшаровуючи аркуш, ми також бачимо відірваний Kraj.

Софія Авдєєва

Художниця з Харкова, працює з книжковою та друкованою графікою: офорт, літографія, лінорит; також займається фотографією, леттерингом, анімацією і мультимедійними практиками загалом. Поглиблено працює у площині книжкової графіки/образу книги, артбука, інтерактивної книги.

Мисткиня так описує свій підхід у роботі: «Слідувати візуальним і смисловим випадковостям, підкреслюючи їх і не заважаючи їм. Я систематично збираю під час мандрів містами та ландшафтами випадкові моменти: фото, відео, скани текстур флори. Я поступово обробляю цей архів і з цих матеріалів «існуючого» генерую «ілюзорні» простори для нових проєктів, іноді дещо романтизуючи матеріали реальності».

Тривожна валіза платівок Dr. Bugg

мультимедійний перформанс

саунд: Doctor Bugg (Павло Лісовський)

візуальне оформлення: Софія Авдєєва

Проєкт створений у колаборації Софією Авдєєвою та Павлом Лісовським і  представлений глядачам під час програми «Навігація» у просторі Jam Factory Art Center. Мультимедійний перформанс задуманий авторами як інтелектуальний поетично-музичний матеріал, що стане поштовхом для рефлексій про нову буденність. Синтетичне дійство складається з пісень і анімованих обкладинок до них. «Кожна пісня, наче броненосний жук чи яскравий світляк, який під час чергового блекауту виповз чи вилетів на тло сьогоденної воєнної дійсності», — говорять митці. Візуальне оформлення презентовано через алегоричний образ «тривожного кейсу вінілових платівок». На думку авторів проєкту, платівка — така ж архаїка, як і війна у ХХІ столітті, але обидві сьогодні знову актуалізувалися. 

 

Юрій Голік

Куратор, артменеджер, фотограф із Харкова. Навчається в Харківській академії дизайну і мистецтв на спеціальності «історія та теорія мистецтв». У 2021 році ініціював незалежну платформу PATIO для творчої молоді Харкова. Вивчає фотографію у школі концептуальної фотографії MYPH. У своїх світлинах та колажах звертається до тем сублімації, підсвідомості в мистецтві, поєднуючи академічні дослідження і мистецькі практики. У 2022 році написав курсову роботу про використання іконографічних сюжетів у сучасній українській фотографії та осмислив її практично у серії «You’re an Icon now». 

Михайло Зубчанінов

Народився в Грузії, у Тбілісі, виріс в Україні, у Запорізькій області. Студент Харківської державної академії дизайну та мистецтв. У своїх роботах через фотографічні серії висвітлює такі теми, як зв’язок «людина — людина», «людина — природа», «людина — суспільство».

You are an Icon now

серія фотографій

Ідея для створення серії фотографій з’явилась із прибуттям до Львова. На відміну від Харкова, на Галичині релігія має великий вплив на повсякденне життя, тож у цьому проєкті автори вивчають місцеве середовище, його особливості.

Основним джерелом інспірації стали українські іконописні традиції. Митці створили 5 образів-портретів, які відсилають до епохи українського бароко. Моделями стали молоді люди так званого покоління Z. Для авторів це спроба створити діалог між сучасною культурою та українським спадком, дослідження міської культури і свого коріння, а також нове бачення сакральних мотивів. 

Сюжети: св. Себастіан, євангеліст Марк, Діва Марія, Ісус Христос, св. Луція.

КОМАНДА ПРОЄКТУ

Олена Касперович
Олена Касперович Співкураторка та проєктна менеджерка
Божена Пеленська
Божена Пеленська Співкураторка
Софія Короткевич
Софія Короткевич Проєктна менеджерка
Марія Швець
Марія Швець Cтарша комунікаційна менеджерка
Катерина Дрозд
Катерина Дрозд Дизайн
Лілія Бей
Лілія Бей Фінансовий супровід
Левко Піджарий
Левко Піджарий Технічне забезпечення
Юліана Чорна
Юліана Чорна Асистування

Схожі проєкти

UP