Вистава “Солоний сік достиглого інжиру”

Авторка проєкту Дарія Литвиненко у колаборації з австрійським скульптором Юргеном Мюнцером працює з мультимедійними формами, де принцип просторового колажу поєднує рух, фізичний театр, архівні зображення, інсталяцію, звук та поетичне кіно. Ці елементи вибудовують фрагментовану історію, що має на меті спровокувати глядача до осмислення сучасності Кримського півострова у взаємозв’язку з материковою Україною та розуміння його циклічної історії.

Поєднуючи абсурд, буфонаду, химерні скульптури, маски, документальні та фіктивні персонажі, перформанс досліджує історичну, культурну та родинну спадщину, пов’язану з півостровом. Разом із командою авторка звертається до власної й колективної ідентичності, викривленої століттями російського колоніального гніту. Ця ідентичність сьогодні існує у стані пошуку й трансформації, рефлексуючи нашарування пережитого.

У химерному просторі символізму, руху й сцен проєкт знайомить аудиторію з Чорним морем як живим, мінливим організмом — життєво необхідним ресурсом, що нині перебуває у полоні мілітаризації. Море та ландшафт, укорінені в тілі, водночас несуть фізичну небезпеку й перебувають під контролем ворога. Втрата прямого зв’язку з ними стає джерелом болю, який відлунює у суспільному свідомому.
Це оповідь про дім, який охоплює різні покоління, події та живі організми, наразі можливий лише у фантазії — фрагментований, видозмінений, порушений, але все ще існуючий.

Проєкт досліджує, як російська пропаганда разом із романтизованим образом Південного берега Криму перетворилися на інструмент витіснення та забуття локальної історії. У роботі простежується трансформація півострова: від Опукського заповідника, перетвореного на полігон, до радянських санаторіїв, як-от Місхор. Авторка поєднує аналіз родинного фотоархіву та ретро-листівок 1920–1990-х із дослідженням свідомості та снів про рідні місця, використовуючи ці образи у створенні перформансу. Вони формують візуальну медійну складову проєкту у поетичному кіно, створеному в колаборації з медіамитцем Штефаном Кріше.

Литвиненко працює з питаннями історичної трансформації Криму та його викликів у сучасному контексті: як імперська та радянська спадщина вплинули на колоніальний наратив і мілітаризацію півострова? Чи може сприйняття моря як ландшафту, що пов’язує суспільство, сприяти діалогу та загоєнню колективних ран? Як мистецтво підтримує зв’язок і допомагає висвітлювати події у регіоні?

Сценографію розробляє австрійський митець Юрген Мюнцер, який створює скульптури та маски з металу, картону, пап’є-маше, фарб і текстилю — водночас вишукані та багатофункціональні.
Костюми, виконані Юлією Макаренко, поєднують людські риси з образами морських істот і рослин. Ця техніка дозволяє досліджувати межу між реальністю та фантазією, де персонажі втілюють сюрреалістичну естетику.
Партитура художника Клеменса Пула поєднує польові записи, петлі з магнітної стрічки та аналогові і цифрові синтезатори. Вона створює атмосферні простори та тематичні мотиви персонажів, водночас описові й метафоричні.