ТЕМА ЦИКЛУ THE BLACK BOX | “ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ”:
Яка наша точка входу у велику війну лютого 2022 року? Чи ми перебуваємо в “травматичному минулому”, чи ми вийшли з нього і увійшли у “травматичне теперішнє”? Як ми працювали з документом у мистецтві та театрі до 2022 року? Розмова піде про те як “правильно” та “етично” осмислювати дійсність в мистецтві/театрі сьогодні. Методи роботи з жертвами та свідками, огляд різних проєктів та медіа. Чи не позбудимось ми етичних переконань? Чи не робить нас війна гіршими?
Записи лекцій:
- Ніна Хижна “Новий словник: театр воєнного часу”
- Пьотр Армяновський “Як театр “перетворює” біль у досвід”
- Зої Лафферті “Роль театру в підриві домінуючих наративів”
- Круглий стіл: “Політика пам’яті: як говорити про театр сьогодні”
Публікації:
1/07 (СБ) 16:00
ЗОЇ ЛАФФЕРТІ “РОЛЬ ТЕАТРУ В ПІДРИВІ ДОМІНУЮЧИХ НАРАТИВІВ”
“У розмові йтиметься про те, як театр може виступати альтернативною формою сторітелінгу” до мейнстрімних новин, відновлюючи наративи та забезпечуючи глибше розуміння безпосереднього досвіду вторгнення, окупації та пригноблення.
Спираючись на особистий досвід і проєкти, я поміркую про колаборації, в яких люди виставляють на сцену свій життєвий досвід, а також про різні підходи до використання свідчень і вербатіму.
Я також проаналізую, як розповідь з перших вуст може бути використана як інструмент спротиву, а також як мистецька практика, що уникає експлуатації та ставить на перше місце безпеку і добробут свідка.”
Зої Лафферті – креативна продюсерка, режисерка та авторка театральних, site-specific робіт, аудіо та віртуальної реальності. Її мистецька практика перетинається з активізмом, громадянською непокорою, політикою та громадською організацією, працюючи в центрі гострих питань у Великій Британії, а також у Палестині, Сирії, Афганістані, Ємені, Лівані, Йорданії та по всій Європі.
1/07 (СБ) 18:00
НІНА ХИЖНА “НОВИЙ СЛОВНИК: ТЕАТР ВОЄННОГО ЧАСУ”
“З початку великої війни деякі слова, що раніше позначували почуття, явища та окреслювали етичні питання, змінили або втратили своє значення. Велика кількість термінів та понять набули нових відтінків, опинившись у контексті масових катастрофічних подій. Деякі з них були спрофановані, інші ж – набули радикальної, життєво важливої або ж вбивчої сили, якої маємо бути свідомі. Зокрема в процесі творення театру, де подібні трансформації відбулися не тільки на вербальному рівні, але й у мові тіла, русі, візуальних образах, звуках та інших знакових системах.
Це ставить перед театральними діячами/-ками нові виклики, підвищує рівень соціальної відповідальності, вимагає високого ступеня усвідомленості та адаптивності в творчій роботі. Усвідомлюючи ризики, ми крок за кроком маємо складати наш новий словник, який щодня буде доповнюватись, підважуватись, піддаватися критиці та поволі формувати нашу нову театральну реальність.”
Ніна Хижна – режисерка, хореографка, перформерка, акторка, викладачка. Працювала із українськими державними та недержавними театрами у Харкові, а також із театрами та креативними групами за кордоном: Teatr BRAMA (Польща); “Мапи страху/Мапи ідентичності”; “Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду” ((Польща/Україна); TEATR POWSZECHNY im. Zygmunta Hübnera (Польща); Divadlo Pôtoň (Словаччина); Studio Ninja Guru (Австрія); Teatr Współczesny (Польща).
2/07 (НД) 16:00
ПЬОТР АРМЯНОВСЬКИЙ “ЯК ТЕАТР “ПЕРЕТВОРЮЄ” БІЛЬ У ДОСВІД”
“Після повномасштабного російського вторгнення, або як кажуть великої війни, багато українців стикаються з горем і болем. Він накопичується щодня і щоночі. Театр є одним з способів трансформувати свої відчуття, доволі швидким і ефективним. Наприклад, після початку російської агресії у 2014 році в Києві виникли Театр Переселенця, PostPlay театр, форум і плейбек театри, де аматори і професіонали грали і рефлексували різноманітні травматичні історії. В лютому-березні 2022 багато театрів стали волонтерськими хабами і прихістками. Але за певний час більшість колективів повернулась до сценічної роботи. І в цей складний час тривог і обстрілів з’явились нові театральні ініціативи і постановки. Про виклики і сенси створення ігрових і документальних вистав розповість режисер, драматург і перформер Пьотр Армяновський. Зокрема, Пьотр поділиться дослідженням незалежного українського театру у 1990-ті, власним досвідом інтервенцій в Донецьку, проєктів в Театрі Переселенця і постановках після повномасштабного вторгнення.”
Пьотр Армяновський (Донецьк, 1985) – перформер, режисер і педагог. Пьотр працює з документальним кіно, театром і віртуальною реальністю. Армяновський брав участь у Manifesta 14, Венеціанській бієнале (2019), є переможцем II бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019), лауреатом Gaude Polonia (2020). Після російської окупації рідного міста створив кілька документальних фільмів, які отримали нагороди на різних міжнародних фестивалях. Серед останніх театральних робіт вистава “Аґора” в Львівському театрі імені Лесі Українки, свідоцька вистава “Коми” та аудіопрогулянка до Міжнародного кримінального суду в Гаазі.
2/07 (НД) 18:00
КРУГЛИЙ СТІЛ: “ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ: ЯК ГОВОРИТИ ПРО ТЕАТР СЬОГОДНІ”
“Українська культура, через національні ЗМІ, насичена сьогодні чіткими правилами поводження зі смертю, померлими, потерпілими, вимушено переміщеними. Це зрозуміло, прийнятно, почасти має терапевтичний ефект. Однак, з досвіду культурної антропології ми знаємо, що саме суворий інтерфейс поводження із померлими/ втраченими вирізняє релегійні, архаїчні суспільства. У секулярному (модерному) суспільстві таких практик і правил набагато менше. За відсутності релегійних розпоряджень ритуали скорботи, поминання можуть виглядати як завгодно. Які сценарії памʼятання пропонує сучасний театр? Архаїчні чи секулярні? Для якого глядача? Як ми маємо їх розглядати і оцінювати? Чи не робить війна театр гіршим? Чи не стає він знаряддям сакралізації, завороження, нашого суспільства?”
Учасники/ці дискусії: Пьотр Армяновський, Ніна Хижна, Зої Лафферті
Модератор: Дмитро Заєць