Органічні Спільноти

Де і коли

“Органічні спільноти” розташовують себе у політично конфліктному та інтелектуально контроверсійному просторі східної Європи у (пост)пандемічний час. Сьогодні, коли звичні геополітичні лінії напруги активно зміщуються з напрямку захід-схід на північ-південь, цей регіон, просякнутий ідеями модерності як відновлення та повернення в історію, в уявну втрачену Європу, дедалі більше провалюється у білу пляму глобальної невидимості. “Національна модернізація” за західним зразком бачиться як порятунок від політичного безладу та корупції, як можливість повернути “втрачену” геополітичну самість та, врешті-решт, досягнути безпеки від зовнішнього втручання. Тим часом у світі дедалі більше голосів із різних локальностей і різних історій піддають сумніву моноліт “модерності” — європейського світогляду, на якому ґрунтуються колоніалізм, капіталізм та політики підпорядкування. Де у цьому порядку денному Україна, призначена на роль нового європейського фронтиру?

Розчарування і безпорадність від чергового історичного перебування “поміж” та часто “поза” накладається на безпорадність і втому від пандемічної невизначеності, неуникненності, незахищеності. Нові практики (само)ізоляції та періодичного закриття кордонів провокують історичні фантомні болі. Державна неспроможність забезпечити справедливий соціальний захист та підтримку начебто натякає на неспроможність самого суспільства, ставить під питання способи його організації та співбуття. Чи можна зупинити сніговий ком індивідуальних, суспільних, культурних виключень, розширивши можливості для включення?

Чому і навіщо

Нагальність глобальної кліматичної кризи радикально переформулювала ці питання: інклюзивні спільноти та справедливі суспільства можливі лише допоки існує середовище для життя цих спільнот. Зберегти це середовище означає докорінно змінити спосіб взаємодії між людиною та тим, що ми звикли називати “природою”. Це заклик переглянути модерну філософію домінування та неоліберального спустошувального підходу, потреба практикувати деколонізацію мислення про способи взаємодії людей і нелюдських сутностей (non-human entities). А саме – змінити дуалістичну модерну епістеміологічну рамку, що визначає центри та периферії, маркує “білі плями”, вибудовує владні вертикалі, створює історії та призначає тих, ким завжди можна пожертвувати заради постійного “прогресу”. Зрештою, шляхи суспільної організації, розподілу відповідальностей, спроможностей і розуміння справедливості, якими ми керуємось, прямо пов’язані із нашим ставленням до “довкілля” та “природи”.

Можливо, нові соціальні екології – взаємодії, що побудовані на взаємній турботі, горизонтальних зв’язках, симбіотичному співіснуванні та засадничій етичності – дозволять нам відмовитись від сценаріїв майбутнього, вигаданих і прописаних у колишніх центрах влади, та уявляти себе більш вільно і сміливо? Наприклад, поміркувати, яким може бути майбутнє Східної Європи після деколонізації способів буття і бачення та як взаємна підтримка і органічні взаємодії здатні трансформувати спільноти.

“Органічні спільноти” — це полілог свідчень присутності й закоріненості у різних локальностях, зустріч різних мікронаративів, базований на рівності, горизонтальності та продуктивних конфліктах. Проєкт прагне вибудувати архітектуру одночасної та багаторівневої взаємодії візуального та перформативних мистецтв, культурологічної та філософської рефлексії та дискусійно/освітньої програми для різних аудиторій. Учасниці та учасники проєкту, мисткині та митці вибудовуватимуть діалоги та взаємодії довкола п’яти зон напруги, з яких можна складати лінійні та нелінійні історії. Це — безпорадність, турбота, культурна пам’ять, нові екосистеми та множинні майбутні.