24 і 25 квітня 2026 року у Jam Factory Art Center відбулась прем’єра танцювального перформансу Марії Бакало «Знову і знову та як це завершиться» — роботи, що виросла з особистих спогадів і колективного досвіду 1990-х. Поєднуючи тілесну практику, дитячі образи та роздуми про війну, довіру і вразливість, перформанс досліджує, як жити й про що говорити в часи нестабільності та глобальних загроз.
Про перформанс
У своєму солоперформансі «Знову і знову та як це завершиться» Марія Бакало взаємодіє на сцені з білою кулею, танцює, складає з різних елементів образ чи то смерті, чи то спасительки, Матері Божої, згадує дитинство. Розповідає, як у 90-х у Сімферополі ходила на роботу до мами у військову частину.
Із Марією у просторі є також її діти, що прийшли до мами на роботу, бо їх ні з ким залишити. Діти грають на приставці, нудьгують, складають пазли, заважають працювати.
Мисткиня розмірковує: про що говорити на порозі ядерної катастрофи, як не про любов? дитинство? спогади?
Надута куля — фітбол — стає тут образом, що втілює ядро небезпеки. У взаємодії з цим ідеальним, але нестабільним об’єктом тіло перформерки вчиться бути в невигідному положенні, вразливому стані. Марія балансує, стає у позицію спротиву, часом капітулює перед неможливістю знайти стабільність.
Звертаючись до історії ядерного роззброєння України, Марія розмірковує на тему довіри і зради, цінності великого вчинку на користь вищої ідеї – миру? вірності державі / міжнародним альянсам? оборони спільних цінностей? Попри нагальну потребу збройного захисту країни, мисткиня приглядається до думки, чи може відмова від ядерної зброї потенційно бути кроком на користь майбутнього. Чи у випадку України це був “вибір на користь життя”? Чи здається він нам зараз смішним, невдалим, недалеким, легковажним?
Копирсання в історичних подіях і особистих спогадах про 90-ті приводить перформерку до болісно знайомого їй досвіду: українки й українці, що мешкали на тимчасово окупованих територіях, ціною власної безпеки не зрадили країну, але, виїхавши на підконтрольну Україні територію, зазнають звинувачень у сепаратизмі. Відповідальність держави перед “простою людиною”, громадянкою, розмивається. Гарантії її безпеки і легітимності нестабільні. А повторювані наративи про сепаратистський Крим відбиваються великою особистою платою.
Балансуючи між глобальною загрозою знищення людства і нагальною рутиною проживання життя, Марія Бакало ставить поряд із великими питаннями безпекових політик прості речі: турботу про близьких, складання пазлів, походи на роботу, можливість бути разом в театрі.
Про авторку, перформерку
Марія Бакало – хореографка, танцівниця, перформерка, викладачка сучасного танцю, займається різними освітніми ініціативами. У своїх актуальних практиках порушує питання про марність / корисність мистецтва під час великих криз і важких людських страждань. Обшир її інтересів складає політика доторку та вага часу. Стипендіатка програми Gluck Fellowship, а також гранту I-Portunus, стипендії DanceWEB, стипендії Президента України для діячів культури (2018) та стипендії Фонду Tanja Liedtke. Виступала у США, Німеччині, Італії, Польщі, Литві та Румунії. Здобула ступінь магістра з експериментальної хореографії в Каліфорнійському університеті в Ріверсайді. Є сертифікованою викладачкою танцювальних практик для людей з інвалідністю та без за методом DanceAbility.
Марія вважає, що танцюючи ми можемо змінити світ. Для неї танець — це трансформуюча практика, яка дозволяє нам змінити своє перебування у власних тілах і свої стосунки з власними тілами і між собою.
Марія поділилась думками про роботу над перформансом:
«Мене часто цікавляться межові або хиткі речі, що є нестабільними, потребують балансування і не дають чіткості, визначеності, відповідей. Мені здається, декада 90-х є таким періодом переходу, непевності, можливостей, як втрачених, так і набутих. Це період визначний для історії ХХ століття у Європі.
На початку дослідження мене зацікавила буденність в 90-х, і зокрема те, як пересічні українці документували її на VHS-касети. Я звертала увагу на те, що люди вважали достатньо цінним для того, щоб записати його на плівку і зберегти як спогади для майбутніх поколінь. Згодом цей інтерес до урочистих моментів буденності 90-х змістився на тему виборів, які здійснювало покоління моїх батьків, тоді 30-ти-40-ка річних, зокрема, політичних виборів, що впливали на майбутнє їхніх дітей. Поступово я перейшла до теми денуклеаризації країни в 90-х. Я міркую над різними дослідженнями, зокрема, читаю фундаментальну працю Мар’яни Буджерин «Бомба у спадок. Розпад СРСР і ядерне роззброєння України». Тема генераційної відповідальності, питання озброєння заради миру і життя, чи обеззброєння заради миру і життя, є зараз центральною у моїй роботі».
Команда
Авторка, перформерка – Марія Бакало
Композиторка – Мар’яна Клочко
Художник – Ян Бачинський
Проєкція – Єлизавета Постол
Продакшен менеджер – Влад Білоненко
Часто, хоча не завжди, у просторі перформансу присутні діти Марії Бакало – Тереза й Орест або хтось із них.
Фото з події
