Про подію
Друга публічна подія «Одноразового колективу 1/2026» запрошує до відкритої майстерні, де учасниці_ки програми презентують сольні перформанси та інсталяції, створені в процесі особистих досліджень.
Через рух і рівновагу, маршрути міста, тактильні відчуття, пам’ять тіла та досвід темряви миткині_ці шукають відповіді на запитання: «Для чого ми це робимо?» Кожна робота є спробою зафіксувати власний спосіб орієнтації — у просторі, часі та реальності.
Відкрита майстерня стане нагодою побачити процес пошуку, експерименту та осмислення, що лежить в основі майбутньої спільної роботи колективу.
Про учасниць_ків
«Одноразовий колектив 1/2026» – це група мисткинь і митців різних профілів, що працюють у Jam Factory Art Center впродовж 2026 року. Учасни_ці колективу спільно розробляють ідею вистави/перформансу, тестують формати і теми, проводять власні публічні події, а наприкінці програми, в листопаді, реалізують прем’єру роботи, що увійде в репертуар артцентру.
Перший Одноразовий колектив співтворять: Марія Бакало, Анна Никитюк, Ярина Шумська, Катерина Покора, Юрій Штайда
Кураторка програми – Люба Ільницька
Про перфоманси
Ярина приїжджає в артцентр з дому, як додому. Це місце – схованка, в якій можна робити все, що завгодно. Але все має якусь мету. Навіть “загубитися” чи “сховатися” врешті служить вказівкою, щоб відшукати шлях, відповідь, баланс.
Юра з часом усвідомив, що треба тренувати фізичну і ментальну рівновагу. Тепер згадує як це воно – їздити на самокаті і скейтборді. Набиває синці і подряпани. Відчуває мікроконтроль і мікро рухи в області тазу. Тримає в полі зору свій переривчастий шлях. Юра може собі це дозволити. Його шлях S-подібний. Коливання & рівновага.
Катя часто чує, що у Львові бракує річки. Її шлях до Jam Factory часто починається з Академії мистецтв. Вона часто ходить однією і тією ж дорогою, рідко дивиться навкруги, часто під ноги, часто думає про те, що під ногами. Майже завжди в навушниках – і звуки міста змішуються з тією ж музикою в нойз. Але влітку у Львові пахне інакше, особливо на стометрівці. Коли Катя підходить до фабрики, то здається, що десь за кутом є море.
Аня у теперішні буремні часи відчуває наскільки зовнішні чинники можуть послаблювати контакт із реальністю. Через втрату контролю, безпеки й опор увага розсіюється, а тіло стає ніби віддаленим. Повернення часто відбувається не через думки, а через тілесний досвід: крок стає способом орієнтації, а тактильний досвід — мовою, яка передує словам. Інсталяція Ані пропонує звернутися до тактильності й шукати контакт із реальністю через те, що знаходиться під ногами.
Марія цікавиться темрявою: тим, звідки приходить і куди йде життя. Темрявою всередині нас, і темрявою, що оточує видиме і пізнане нами у світі.
Вхід вільний за попередньою реєстрацією.