Хто пам’ятає

Підґрунтя

Українська історія попередніх 3-4 поколінь підсвічує причини зламаних механізмів збереження пам’яті в українських родинах – радянська колективізація та інші економічні, політичні, ідеологічні та етнічні репресії, Голодомор, Друга світова війна та теперішня російська війна в Україні. Як і тоді, люди змушені переїжджати в інші місця проживання, відриваючись від коріння, беручи із собою лише необхідні речі. Найважливіше. Легкі-важкі, наповнені емоціями або функціями речі. Ті, що промовляють тепер з нашого минулого. І батьків. І (пра)бабусь-дідусів. Пощастило, якщо збереглось щось пам’ятне. А втрачене? Де зберігається пам’ять про нього? Щось є в наших спогадах, в рухах, діях. В нашій увазі. І також у наших рідних. Хто пам’ятає в наших родинах? І зрештою, як ми можемо бути носіями сімейної пам’яті?

Мистецько-спільнотна програма «Хто пам’ятає» мала на меті працювати із темою сімейної пам’яті та її збереження всередині родини, способами передачі спогадів від покоління до покоління. Через учасницькі мистецькі та не мистецькі практики всі присутні давали імпульс один одному до дослідження власних родинних історій, їх розповідання та збереження.

Протягом трьох тижнів ми слухали себе та інших, занурюючись у тему сімейної пам’яті. Ми збирали способи ділення родинними історіями, а також знаходили нові. Шукали різні форми для документування нашого досвіду та наповнювали простір приміщення нашою «роботою в процесі».

Спільнота підзамчан

Для Jam Factory Art Center добросусідство та учасницькі практики залишаються важливими аспектами діяльності, тому цьогорічна резиденція знову стала майданчиком для діалогу з Підзамчанами та для нових знайомств з тими, хто оселився в районі віднедавна. В цій резиденції ми разом продовжили дослідження ролі мистецтва під час війни та форм інклюзивності у мистецько-спільнотних проєктах. Люди, які через відкрите оголошення погодились взяти участь в програмі «Хто пам’ятає» – це мешканці району Підзамче, який наразі переживає фазу ревіталізації, тому місцевість швидко змінюється. Населення району Підзамче, як і всього Львова, зазнало значних змін через повномасштабну війну росії в Україні – із гарячих точок до Львова приїхало багато сімей. Попри війну, нещодавно відкритий центр сучасного мистецтва стає магнітом для людей, що цікавляться сучасним театром, візуальним мистецтвом, музикою та співтворчістю.

Резиденти та резидентки

Ася Цісар – українська кураторка, письменниця та дослідниця, що спеціалізується на регіоні Центральної та Східної Європи. Здобувши освіту в галузі культурології (Харківська державна академія культури, Україна) та східноєвропейських студій (Варшавський університет, Польща), вона розвиває свою практику на перетині мистецтва, культурології та політичної історії. У роботі використовує методи мистецького дослідження та творчого оповідання, працює з архівами, памʼяттю та аналізом нарацій. З 2014 року курувала проєкти візуального мистецтва, пов’язані з чутливими точками в історії та памʼяті локальних спільнот в Україні, Білорусі, Польщі та Німеччині. У 2020-2022 роках співпрацювала з Фундацією Катажини Козири, була кураторкою проекту Secondary Archive – платформи для художниць з Центральної та Східної Європи. З 2022 року працює над номадичним мистецьким дослідженням «Діти літа», під час якого на два роки перетворила себе на кочівницю, подорожуючи периферіями Східної Європи, щоб зібрати локальні перспективи та складні ідентичності в регіоні, а також у пошуках історій, які розкривають неочевидні зв’язки між культурами та країнами регіону. Зараз живе в Україні і працює над збіркою есеїв, присвячених цим подорожам.

Ольга Марусин – художниця родом з селища Ланчин Івано-Франківської області, з 6 років живе у Львові. ЇЇ міждисциплінарна практика поєднує в собі хореографію, перформанс, відео, роботу з текстом. Головним медіумом художниці є власне тіло, яке часто продовжується у довкіллі. Марусин була учасницею перформативного колективу Абстрактний Палець (ні на що не вказує), співзасновницею та активною резиденткою ініціативи soma.майстерня. Через власне тіло та звички, а також їхню переоцінку, вона намагається усвідомити час, в якому живе, та торкнутися питань минулого і майбутнього. Під час повномасштабної війни художниця почала працювати над проєктом «Вправи навколо порожнечі», матеріалом з якого поділилася з учасниками та учасницями резиденції, та разом із спільнотою розвинула його.

Любомир Тимків народився у Львові 1975 року. Закінчив Львівський коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша, відділення художньої обробки дерева. Закінчив Львівську академію мистецтв, відділення реставрації, а також аспірантуру на відділенні мистецтвознавства. Любомир є ветераном російської війни в Україні. Практика художника, поета й мистецтвознавця-дослідника українського старовинного сакрального мистецтва знаходить своє місце поза інституційними рамками та, буквально, за межами фізичного середовища: в Інтернет середовищі у вигляді дивних й дотепних блогів/віртуальних виставок та через постійне листування з митцями та немитцями зі всього світу, кожне візуальне послання яких дещо видозмінюються після делікатного та не обов’язкового помітного «втручання» малюнків, написів або аплікацій самого Тимківа. Поєднуються ці два напрямки в третьому дітищі митця – гаражі-галереї просто на подвір’ї власного будинку. Саме там, в серці приватного сектору на околицях Львова Тимків час від часу виставляє листівки, графіку та «зіни» своїх закордонних віз-а-ві, а також, знімає відео для своїх віртуальних проєктів. На зустрічах програми «Хто пам’ятає» Любомир торкнувся теми приємних спогадів через створення колажів, поштівок, саморобних книжок, а також із застосуванням фотографій, наліпок та штампів.

Програма та процес

Дослідження

Знайомство митців із темою резиденції та між собою почалося у травні онлайн, а вже в червні вони разом із командою Фабрики повидла приїхали у Львів на дослідницький візит. Це був насичений і важливий тиждень, протягом якого зануренню в тему пам’яті та сімейних архівів сприяли зустрічі та воркшопи із колом експертів, а також знайомство із художніми практиками один одного. Зокрема, візит у Soma майстерню, яку співзаснувала Ольга Марусин, та візит у Музей Мейл арту і галерею Тимутопіяпрес, які заснував Любомир Тимків, перевідкрили для нас всіх мистецькі досвіди резидентів.

Своєю експертизою та підходами в роботі з пам’ятанням з нами ділилися команди Центру міської історії, які розповідали про створення приватних колекцій, аматорське кіно та домашні фотоальбоми; Музею Міста, які ділилися своїми підходами до учасницьких практик і роботі в публічних просторах міста; Музею терору, які ознайомили із своїм підходом до створення експозиції музею щодо пам’яті про трагічні події та масові переміщення і своєю роботою із дослідження випадково знайденого архіву родини Розенталь та проєкту #непочуті.

Мисткиня Лія Достлєва провела воркшоп-обговорення з підходів у роботі з чужими сімейними фото архівами, та презентувала свої та Андрія Достлєва мистецькі практики дотичні до теми резиденції.
Ми відвідали студію нейровідмінних художників Ольги Ставникович і поспілкувалися про способи співдії із їхньою спільнотою – художниками і художницями та їхніми батьками і опікунами.
Вперше для експертного супроводу та консультування протягом всієї мистецько-спільнотної резиденції ми запросили координаторку Музею Міста, мистецтвознавицю та кураторку Світлану Тимків.

Активності із спільнотою

Програма активностей із спільнотою складалася з регулярних зустрічей протягом трьох тижнів. І хоча на етапі розробки ми разом з резидентами та резидентками застосовували спільне програмування структури «Хто пам’ятає», однак під час реалізації процес вийшов частково мультидисциплінарним і здебільшого включав окремі блоки від кожного митця і мисткині.

Знайомство із спільнотою розпочалося із воркшопу Асі Цісар «Карторгафуючи свій дім» — це вправа з маркування власної історії та історії своєї родини на мапах. За допомогою простих питань, пари роздрукованих карт та кольорових фломастерів спільнота намагалася дослідити історію своєї родини через географію і знайти власне, базоване на родинному минулому місце, яке хочеться назвати домом.

У подальшому на зустрічах учасників з Асею була спільно розроблена карткова гра «Хто пам’ятає». Запитання гри спонукають гравців згадати моменти із свого дитинства, пропонують поділитися своїм сприйняттям сімейних традицій, і часто вперше – звернути увагу і переосмислити факти, які раніше сприймалися як даність.

Зустрічі із Любимиром Тимківим занурили у світ виготовлення авторських поштівок з елементами старих родинних фотографій з архівів учасників. У такий спосіб Любомир запропонував спільноті зобразити зв’язки між поколіннями родини і познайомив із іншими можливостями збереження сімейної пам’яті, зокрема через мейл арт. Під час наступних учасницьких практик Любомира спільнота створювала спільні комікси про свої приємні дитячі спогади, використовуючи штампи з унікальних колекцій художника. На основі поштівок та коміксів учасників, Любомир створив зін, саморобну книжку – своєрідну документацію пам’ятних моментів резиденції і водночас «альбом друзів».

Практики Ольги Марусин під час резиденції мали назву «Рух навколо об’єкту до якого немає доступу» і розвивали її давніше початий проєкт «Вправи навколо порожнечі».

Спершу учасники:ці склали тексти про певні предмети чи об’єкти, які вони загубили, втратили чи в теперішній момент не мають можливості їх отримати. Художниця запропонувала скласти тексти за правилами опису артефактів у музеї. І хоча ці правила передбачають сухі описи виду і функцій речей, деякі написані тексти учасників більше схожі на літературні твори, маленькі промовисті оповідання. Суть практики полягала в тому, щоб приділити увагу, і як пояснює мисткиня Ольга, «порозважати» рухом (укр. одне із значень – всебічно обмірковувати, зважувати, англ. entertain) ці втрачені речі і знайти місце в тілі, в якому пам’ять про речі, «розвага» могла б зберігатися певний час. Далі послідовність рухів про річ, яку виконували учасники та учасниці були зняті на відео і змонтовані у відео перформанс – документацію «Вправи навколо порожнечі». Таким чином, спільна тілесна практика через прості рухи демонструвала іншим пам’ять про різні важливі для спільноти артефакти, «розміщені» у власному тілі.

Особливістю наших мистецько-спільнотних програм є те, що на початку ми не завжди знаємо, що народиться в процесі, тому що процес і є найбільшою цінністю. Водночас, по дорозі завжди щось народжується. В «Хто пам’ятає» ми разом створили наступне:

• карткова гра «Хто пам’ятає», створена спільнотою Підзамче;
• фільм-документація тілесно рухових практик спільноти «Вправи навколо порожнечі»;
• унікальна серія поштових марок проєкту;
• сформована спільно резидентами та спільнотою виставка-інсталяція замапованих місць пам’ятання та місць уявного майбутнього, колекція мейл арт поштівок і колажів, спільно створених коміксів;
• фестиваль спільноти «Хто пам’ятає в наших родинах», проведений разом з партнерами та різними спільнотами міста;
• модероване «спільне програмування» та «професійне мріяння» про майбутнє разом з митцями Open Place Юлією Костерєвою і Юрієм Кручаком, ГО «Інша Освіта» та командою Jam Factory Art Center
  імпульси, які ми одне одному дали, і які ще у щось втіляться.

Думаючи про імпульси, згадую слова Євгенії Нестерович «Тож, можливо, результатом учасницьких практик варто вважати не готові мистецькі проєкти, як зазвичай буває на резиденціях, і навіть не розроблені методології (бо вони є, але щоразу працюють по-іншому), а власне побудовані кола зв’язків, які можуть відлунювати і підтримувати у довшому часі тих, хто прожив разом насичену спільну творчу працю, розділений досвід, який складно описати тим, хто у ньому не був. (Є. Нестерович «Взаємодія як основа всього»).

Нам дійсно часто бракує слів, щоб описати ті нові переживання, які сталися у спільному процесі. Зокрема, це тому, що трансформації, які відбуваються з учасниками, тривають ще місяці або й роки. Один з представників спільноти ділиться своїми спостереженнями: «Це геть інший погляд на те, як ми працюємо із спогадами і нашою пам’яттю. Ці нові запропоновані способи розширюють цей арсенал, інструментарій, і ти з цим ідеш далі. Це дуже корисно і ти це можеш застосовувати за межами програми скільки хочеш.» (Ярема).

Фестиваль

Фестиваль спільноти «Хто пам’ятає у наших родинах» став завершальною подією мистецько-спільнотної резиденції. Ідея і формат фестивалю органічно виникли в процесі співпраці з цьогорічними партнерами резиденції – Центром міської історії та Музеєм Міста, – і ще раз підкреслили важливість і цінність «програмування з відкритим кодом», за висловом митця з Open Place Юрія Кручака. В такому програмуванні є місце для змін, ініційованих різними співучасниками в процесі, є свобода мати чи не мати кінцевий результат, як наприклад, виставку чи презентацію. Словом, є окреслена вихідна точка і напрямок, однак яким буде місце прибуття, куди ми всі разом прийдемо, покаже сам процес, оскільки він формується під впливом, за бажаннями і потребами тих, хто йде разом.

Фестиваль спільноти «Хто пам’ятає у наших родинах» розширив коло залучених і став місцем зустрічі різних спільнот міста Львова. Більше того, завдяки динамічній виставці об’єктів, створених спільнотою Підзамче, та проведенням тих самих практик резидентами Асею та Любомиром на фестивалі спільноти всі відвідувачі перетворювались на співавторів експозиції. Відтак, мали змогу додати щойно створені мейл арт поштівки чи мапи до загальної виставки.

Вочевидь, «фестиваль» – не ті формат і слово, якими ми послуговуємось в часи повномасштабної війни росії в Україні. Однак, фестиваль спільноти – це демонстрація і святкування способів буття разом з іншими; це місце розповідання сімейних чи особистих історій ширшому колу, там де слухають і чують, приймають; це крихкі моменти відкритості і згадування, ділення і запам’ятовування всередині родин. І це можливість передачі знань і пам’яті за допомогою мистецьких практик наступним поколінням, що є доброю профілактикою суспільної амнезії.

Учасники та учасниці проєкту

Андрій Голдаєв
Юлія Сенишин-Кметь
Іларіон Гринейко
Ірина Юрченко
Наталя Іванова
Тетяна Ковальська
Ярема П’єц
Надія Величко
Олександра Каллерман
Ольга Кісь
Ольга Гладун
Наталія Тодчук
Марія Швець
Наталія Парщик
Світлана Тимків

MagiC Carpets

Програму реалізує Jam Factory Art Center в межах мистецької резиденції Magic Carpets.

MagiC Carpets – це міжнародна мистецька платформа, створена у 2017 році для художників/-ць і кураторів/-ок, що розвиваються, яка дає можливість розпочати власну «чарівну подорож», збираючи локальні історії по цілій Європі і розповідаючи їх в інших країнах мовою мистецтва. Jam Factory Art Center став учасником платформи «MagiC Carpets» у січні 2020 року.