Аудіопрогулянка “Слідами спогадів Підзамча”

Пориньте у подорож індустріальним Підзамчем, слідуйте за інструкцією.

З 1-го лиспопада 2021
Підзамче 1, Ogirkova Street

1. Підійдіть до входу Залізничної станції “Підзамче”
👆 вул. Огіркова 1
Одягніть навушники. Включіть перший трек, заплющуйте очі, гуляйте простором, заходьте на станцію та перони.

Текст з аудіотреку

Залізниця є і була дуже важливою для мікрорайону Підзамче: вона діяла як каталізатор розвитку промисловості, але й як бар’єр, відокремлюючи Підзамче від решти міста. Залізнична станція Підзамче була дуже важливою для робітників з усієї області, які їздили на численні заводи, а також для фермерів, які приїжджали продавати свою продукцію. Тому це логічна відправна точка для нашої аудіопрогулянки. Аудіофайл, який ви зараз почуєте, — це колаж із записаних звуків залізничного вокзалу, інтерв’ю з місцевими жителями та трохи музики, створеної спеціально для цього проекту.

— Електропоїзд №6041 сполученням «Тернопіль-Львів» прибуває на другу колію від вокзалу. Електропоїзд №6041 сполученням «Тернопіль-Львів» прибуває на другу колію від вокзалу.

— Тут станція «Підзамче». У 1689 році був цвинтар Поперівський, Поперівський цвинтар, от. Тут, ну, як я вже казав…
— А можна ще запитати, от коли ви приїхали сюди, як виглядала та станція «Підзамче»?
— Вона майже так виглядала, як зараз.
— Майже так, як зараз. Тобто…
— Чому, тому шо, в принципі, її, в 1950 році була реконструкція, от. І як я приїхав, то вона була така сама. А в 2000 році ще раз робили, ну, там більш помалювали, там. Ну, вона що саме, вона, по суті, з’єднувала, поскільки це була колія Львів-Броди, от, і вона проходила через весь Львів, ну, то виникла необхідність побудувати тут оцей самий, цю станцію саме.

— Ну, тут станція «Підзамче», робочі наші, переважно з сіл були люди. Знаєте, їм то зручно, приїжджали, так, доїджали, та й…

— Всі ті люди їздили, мало того, шо їздили з сіл тут-во Львівської області недалеко, ще з сіл люди доїжджали, позмінно працювали. То ше їхали і з Наукової, і з Рясне, і з Левандівки, і звідки хочеш.

— То так було весело, люди приїжджали не електричках, йшли на роботу. Людей багато. Всі йшли сюда, на м’ясокомбінат, фірма «Світанок», «Райдуга».
— Так, дуже багато.
— Як приїхала електричка то людей було маса, маса людей. А тепер ше ті позакривались заводи вже.

2. Перейдіть до наступної зупинки: Фабрика чоколяди “Світоч” (Nestle)
👆 вул. Ткацька 10
Ввімкніть трек біля входу та прогуляйтесь вздовж вулиці, побачте масштаби фабрики, спробуйте відчути запахи.

Друга зупинка нашої аудіопрогулянки – шоколадна фабрика «Світоч». Вирішальною частиною ідентичності мікрорайону були промислові об’єкти, тому три з шести локацій проекту «Слідами спогадів Підзамче» – це промислові будівлі. Шоколадну фабрику «Світоч» неодноразово згадували в інтерв’ю з місцевими мешканцями. Окрім виразного запаху шоколаду, який наповнював всю місцевість, – який ви відчуваєте навіть сьогодні, оскільки фабрика все ще працює, усі опитані розповідали про численні випадки продажу шматків шоколаду «з-під прилавка», що дає нам уявлення про те, як жилося місцевим у ті складні часи.

Текст з аудіотреку

— Ну, як, там сусід, який був старший, пан Обухов, якраз на «Світочі» робив. Робив ту справу, шо там, коньяк був, всьо було, шо хочеш. То він ішов, такі плащі були макінтоші, по 33 гривні, пам’ятаю, такі, прорезинені. А я був пацаном, то іше там колєги прийшли до мене. А він по сходах лізе, впав, йому з тої кишені печиво, шоколадки. А ми раз, раз, раз — збирали. А він матом до нас. І впав, бідака, йому то з кишень почало вилітати. А ми пацани, давай збирати, щоб добро не пропадало. Та, було діло. Ну, шо зробиш.
— Ви мені ще раз за ці фотографії скажіть. Тут це ви на конвеєрі, так?
— Ну, от, дивися, дивися, це, от дивись, бач, отам, отам знімає. Тут-во вже є упаковка, тут стоїть таво фрукоруба і пакують, а тут знімають. А тут просто лінія їде. Ми стали, прийшов той Дід Мороз і нам роздавав подарунки. А на Миколая був. А Миколай як був, пам’ятаєш? Вже на Миколая був переодягнений, сам Миколай, ангелики такі нам дарував, ти пам’ятаєш?
— А який це був рік?
— Як у нас на «Світочі», наприклад, чи мої батьки працювали на «Райдузі», важко. Важко в тому плані — на «Райдузі» було дуже горячо. У нас також на «Світочі» температура страшенна, там же ж тоже вариться той шоколад, оте какао-масло, то всьо дають, розливай. Але там хоч пахло, тут нічо не смерділо, в такому плані. На «Райдузі», розумієш? В мене пахло.
— Отак є воно. Колись то була чоколяда, такої чоколяди ніхто не мав, як у Львові робив той «Світоч». Як чоколядою пахло, то воно пахло з вікон. А зараз нічим не пахне (сміх), нє, бо нічого не працює, бо нічого, нічого не працює.

— Але у вас, напевно, гарні запахи були на фабриці?
— У мене?
— На «Світочі», шоколад.
— Ну, звичайно, а як же. Наш шоколад кругом і по світі возили. Він же ж був, він дуже цінився, наші цукерки, наші той. Таких конкурентів, як ми, ніхто не мав. Нам не було конкурентів. А вже потім, як продали фабрику, ми вже тепер по технологіям працюємо не з фабрики. Ми вже працюємо на замінниках. А ми мали натуральне масло, коньяк ми з Ужгорода, з Мукачева привозили. Коньяк прекрасний, масло також, всі той. А тепер стали замінники, стали жири, воно вже…
— Воно вже не таке.
— Вже «Світоч», ні цукерок не такий, ні шоколадка вже не такі.

— А довго ви працювали?
— Я 30 років проробила, пропрацювала на «Світочі», 30 років проробила, пропрацювала на «Світочі». 30 років, дитино.
— І як було?
— Як було? Працювала. Встала утром, в 7 часов пішла, до півчетвертого, і так працювала. І 30 років в одном і том же цеху, на одній і той самій фабрикі. І зараз маю 42 роки стажу, а пенсії маю — во. Пробач, дитино, але говорю так, як є.

3. Рухайтесь до Нової різні (М’ясокомбінату) та Гарбарні (Шкірзаводу “Світанок”).
👆 вул. Промислова, 50-52, 54-56 та вул. Промислова, 53
Ця локація і трек для відвідувачів 16+. 

Текст з аудіотреку

Ще один промисловий об’єкт, який мав величезний просторовий та економічний вплив на навколишню територію, – це наша третя зупинка – м’ясо-шкіряний комбінат. Цей величезний промисловий комплекс був важливий не тільки для харчової промисловості, але і для текстильної. В свідченнях йшлося, що запах стояв настільки жахливий, наскільки ви можете собі уявити, але не хвилюйтеся: запах м’ясо-шкіряної фабрики, відтворений для цього проекту, більше зосереджується на хімічних речовинах, які використовуються при обробці шкіри. Аудіофайл, який ви зараз почуєте, являє собою комбінацію записаних інтерв’ю, звуків навколишнього середовища і написаної для проекту музики. Я раджу вам сісти і послухати його, розглядаючи все навколо вас.

— Полтва була відкрита, звідти, від м’ясокомбінату, корови, худоба стояла. Ми, а в той час ми були малі, дітьми, ми бігали, дивилися, казали: «Коровки плачуть». Вони ж стояли, вони попривозили їх з району, з сел, і вони тут чекали, коли їх тими тельферами завозять на ту вагу. І тоді вбивали їх вже, струмом вбивали, їх ніхто не різав. Потім їх брикнули, той, а тоді вже різали і підвішували, вони потім тельфером їхали. Кури такі, гуски, качки. Ну, качки були, вже ми їх не бачили, то, шо чули, були на бортовій, грузовій машині, а зверху сітка, корови стояли відкриті, прив’язані до тої машини, отак на стоячи їхали, от. А качки, то вони там їх загнали в тую, високій бортовій машині, і качка низенька, вони два поверхи не були. А зверху була сітка, вони пробували злітати, качку не прив’яжеш, корову прив’язали і той. Качки, то шо ми чули «Ата-та-та» і ми біля тих машин. Вони всі отут поряд стояли, стояли в чергу, при погрузці прийняли, поки на ту вагу, жива вага, зважували, живою вагою приймали, потім скільки йде такої ваги, всьо контролювалось.

— І тебе навчили, як брати, і тебе навчили, як винести, і тебе навчили, як його покласти, і тобі показали, сказали, де його занести. Так, це було так зроблено. Але ніде мінусів не було, були всюди плюси. Ніде ніхто не добавляв води, не добавляв всяких домішок. Тому що ковбасний цех, ішло сухе молоко, ішло масло, ішов меланж — це збиті яйця, ішли яйця цілі, все ішло. А, порошок яєчний ще був. Це все було на складах мішками. І все це давалося в ковбасу. Тому що, ну, говорять там, а, туалетний папір. Ні, це неправда, не давалося. І не було там ніяких добавок, шо вона там збільшувалася чи шо. Були пропорції суто по технології, дати в кутер. Кутер — це така машина, яка перебиває фарш на ковбасу. Є більші обороти, є менші обороти, є різане, є мелене, є молочне, яке збивається. Сугубо всьо по технології, по ГОСТах тоді йшло, тоді ніхто нічо не добавляв.

— І отут от, тут запах, особливо літом, неможливо!

— О-о, то даже про то і не питайтеся! М’ясокомбінат, відкрив вечір — сморід був, кишки… страшні.

4. Перейдіть до Дім культури “Райдуга”
👆 вул. Б. Хмельницького, 114
Увімкніть трек, зазирніть за паркан.

Текст з аудіотреку

Культурні осередки, пов’язані з певними галузями чи сферами діяльності, були досить поширеними в усіх соціалістичних країнах. Райдучинський будинок культури був одним із ключових місць громадського життя мікрорайону, де проводилися театральні вистави, танці та концерти. Наш найстаріший опитаний місцевий житель навіть згадує, що ходив сюди до школи. Напевно, ви можете впізнати запах старомодного чоловічого одеколону, який ми створили для цього проекту. Аудіофайл, який ви зараз почуєте, являє собою колаж з різних популярних музичних і кінофільмів, які можна було почути тут.

— Тут дорога. Тут у нас був гарний клуб, де проходила наша молодість, за тим заводом так же ж само. Так, так, так…
— І була кіноустановка, в нашому тут цьому клубі була кіноустановка власне. То я працював там, працював 10 років касиром. Тут було дуже багато народу, бо не було телевізорів тоді, нічого того. Так багато було, шо там 250 місць було в нас, ше по сторонах, проходах тої дітвори повно, повно. Бо не було, тут, в цьому районі, не було, тут, власне, не було.

— Ви були батяром?
— Був батяр, та, львівський батяр був, саме поняття батяр — то це дехто розуміє, як хуліган, так вважає, шо це батяр — хуліган. Я би сказав так, шо це збиточник. Батяри ніколи не робили шось таке, криміналу, не доводили до такого криміналу, бо хуліган — то то розбійник, бандит, так.
— Так було. А потім вже на годину шосту, сьому вже були танці, тобто танці, чисто танці. І вже ті йшли старші, підросткові, то вже йшли танцювати. Ну, там були якісь інколи, шо приїжджали якісь концерти, якісь, шось було таке.
— Такі батярські пісні, ну, тобто переважно польською мовою (наспіває) «На уліци Коперніка, файдулі, файдулі, файд – така популярна пісня, – Біла баба поліцая, файдулі, файдулі, фай» Дальше – хуліганська (сміх) 

— Це було вівторок, четвер, субота і неділя — були дискотеки. Були дискотеки з живою музикою. Не було всяких там, знаєш, шо крутили чи світломузика — нє. Ходили. І ми збиралися. Ти знаєш, хоть було тяжко, але ми, напрацювалися, тому шо в дійсності фізична робота була дуже тяжка, умови були тяжкі праці, ми працювали, але все одно, підходив час — ми йшли, там, підмалювалися як, підкрутилися, хто чим міг, хто як. Такої косметики даже не було, як у нас зараз. Йшли. Було набагато інтересніше і веселіше.

5. Рухайтесь до наступної зупинки – Ринок “Підзамче”
👆 вул. Б. Хмельницького, 122
Ринок зачиняється о 19:00 та не працює в неділю. Слухайте трек, заходьте всередину, гуляйте поміж прилавків.

Текст з аудіотреку

Ринок Підзамче був жвавим районом, де продавалися всі види фермерської продукції: фрукти, овочі, молочні продукти, м’ясо і випічка. Це також була важлива частина суспільного життя, де укладалися всілякі угоди. Запах, розроблений для ринку, є найскладнішим у проекті, оскільки під час роботи ринку в повітрі змішувалися різноманітні смаки та запахи. При прослуховуванні аудіофайлу я рекомендую вам прогулятися по ринкових прилавках і уявити, як ви повертаєте його до життя.

— … це буде 36 гривень. Черешеньки не треба, полуниці, нічого?
—  Ні, ні.
— Воно бачите, всьо закінчується. Воно всьо обвалюється.

— То базар, тут-во є маленький базар. Там пару чоловік приїдуть з сіл ближчих, і то потім дають тим перекупщикам. А потім на Гайдамацькій є базар, ми зараз їздим, або Привокзальний їздим зараз. Отут нічо нема, та сюда ходили. Тоді було всьо багато, тут і м’ясо, і сир був. Там павільйон пустує, вікна порозбивані.
— На Рогатці?
— Та, на Рогатці.

— Бо ми тут, і воно тут, на тому ринку, тут вже винесли той калим. Швиденько той, той, той продавали, і все.
— Він уже менший, там був більший.
— А ви туди зараз теж ходите?
— Та якє, майже нє. Ну, там хто як приїде, там, з села. Нє, майже нє. Більше їздимо на Привокзальний або на Краківський.
— Там магазини, там дуже колись таке було цікаво. Зараз вже нє, зараз там таке.

6. Перейдіть дорогу до останньої зупинки – Арт Центру “Фабрика повидла”
👆 вул. Б.Хмельницького 124

Послухайте трек, роздивіться фасад, уявіть яким простір був у минулому і стане невдовзі.

Текст з аудіотреку

Наша кінцева зупинка проекту – фабрика варення. Опитані місцеві мешканці часто давали сплутані відгуки про функцію цієї будівлі через її своєрідну архітектуру. Як ви можете собі уявити, домінував сильний запах фруктів. Аудіофайл, який ви зараз почуєте, являє собою комбінацію польових записів, колажованих інтерв’ю та інструментальної версії досить відомої львівської пісні, яку, я сподіваюся, ви впізнаєте.

— Що ви пам’ятаєте про фабрику, ну, загалом, можливо, чи коли самі бачили, да, чи коли?..
— Це було дуже, дуже подвійне відчуття. Мені це був спочатку палац. Я думаю, що це палац.
— Палац.
— Палац. Ну, казка — принцеса, палац, лицар. Шось в такому плані, дуже казковому. Але і тому було, перший раз, як я побачила, шо туда заїжджає якась машина, в якій торохтить банками, шось з принцесою не в’язалося зовсім, з палацом це все. А потім, а потім просто повз проходилось. От так, є такий будинок на Бандери, палац, знаєте, з вежами такими. В мене було два таких по Львову, таких об’єкта, казкові якісь, фантазійні, була фантазія. Ну, але шо, але знаєте, навіть було, ну, склад та й склад.

— Я так вам напишу, як можу. Це повидла і овочів, тут робили з яблук повидло і робили томатні соки, отаке всьо. То всьо сюда звозили, де от ви тепер, ви кажете, шо історичний той будиночок, от.
— А в магазинах на цей час не було нічого. Черги були за молоком, за сметаною, за всім були черги. Кілька була, шо було ті консерви, так. Ковбаса якась як була, це треба було мати знайомих, з-під прилавка. Так само рушники чи постіль, чи одяг, це все було з-під прилавків і все так тільки через знайомих, тому шо шось купити — страшні були черги за всім. Та виробництва наші працювали.
— Як так?
— А вот так. Тому що робили, все, шо робили, все відправлялося…
— Туда.
— …туда.
— Ясно.
— А ми…

— Шо той район Підзамче був такий, знаєте, сусідський район. Тут уживалися і українці, і росіяни, і поляки, і євреї.
— Всі.
— І жодних у них не було війн яких-то. Тут, в тому районі, власне, було дуже багато єврейських синагог.

— У нас в районі немає нічого такого, шоби культурно-відпочинкове шось було для молоді. Хоть у нас молоді небагато, але ж якщо зробити чи даже на фабриці повидла, чи тут, це вже буде залучення молоді.

 

Більше інформації про проект «Слідами спогадів Підзамча» ви можете дізнатися тут

MagiC Carpets

MagiC Carpets – це міжнародна мистецька платформа, створена у 2017 році для художників/-ць і кураторів/-ок, що розвиваються, яка дає можливість розпочати власну “чарівну подорож”, збираючи локальні історії по цілій Європі і розповідаючи їх в інших країнах мовою мистецтва.

Jam Factory Art Center став учасником платформи “MagiC Carpets” у січні 2020 року.

Більше інформації тут

Проєкт “MagiC Carpets” співфінансується Програмою Європейського Союзу “Креативна Європа”.

UP