Цикл “Виклики пам’яті” присвячений зміні культурних ландшафтів країни, фіксації та популяризації мистецтва. Наприклад, як пам’ятати театр Маріуполя чи Херсона? Що ми зараз пам’ятаємо про театральний простір Донецька 2000-2014? Розглянемо різні кейси, як успішні так і “вмирання пам’яті”.
- Запис лекції Ірини Чужинової “Зміна культурних ландшафтів країни: індивідуальна та інституційна (не)пам’ять”
- Запис лекції Еви Баль “Театр як машина пам’яті”
- Запис лекції Майї Гарбузюк “Інструментальне значення театру в контексті (пост)колоніалізму”
- Запис дискусії “Виклики пам’яті: фокус театр”
Читайте інтерв’ю з лекторками:
- Ева Баль: театр як машина пам’яті
- Ландшафти української театральної памʼяті
- Інструментальне значення театру в контексті (пост)колоніалізму
7/04 (пт) 18:30
Ірина Чужинова “Зміна культурних ландшафтів країни: індивідуальна та інституційна (не)пам’ять”
В давньогрецькій міфології матір’ю дев’яти муз, серед яких і дві найбільш шановані в театрі Талія та Мельпомена, була саме Мнемозина, богиня пам’яті. І одне це робить правомірним доста провокативне питання, тож як реалізується механізм пам’яті в театрі? Хто є її носіями – ревні прибічники застиглих «традиційних форм» чи ті, хто закликає забути минуле? Наскільки театральне мистецтво, що сконцентроване на безкінечному проживанні «тут і зараз», залежне від того, що було та відкрите майбутньому? Що залишається на згадку від вистави? Від знищеного театру? Чому спогади перетворюються на міфи?
Хоча… Якби не було міфів, як би ми дізналися, що мистецтво народилося з пам’яті?
8/04 (сб) 17:00
Єва Баль “Театр як машина пам’яті”
“У своїй лекції я спробую коротко висвітлити поворот до пам’яті в театрознавстві, для якого символічним моментом виявився публікація книги Марвіна Карлсона “Сцена з привидами – театр як машина пам’яті” (2001). Відштовхуючись від визначення перформансу як “відновленої поведінки”, Карлсон робить сміливе твердження, що театр завжди був місцем пам’яті, як індивідуальної, так і культурної, і завжди був переслідуваний кимось або чимось.
Однак справжній поворот у вивченні пам’яті відбувся з дослідженнями німецьких та французьких науковців, таких як Маріанна Гірш, Алейда Ассманн та П’єр Нора, які аналізують роботу пам’яті у зв’язку з певним типом погляду між поколіннями, або ж афектом та місцями пам’яті. Те, як ми пам’ятаємо минулі та сучасні події, значною мірою залежить від того, як вони представлені в культурі. Культурна пам’ять часто замінює індивідуальну пам’ять. Ось чому так багато відповідальності сьогодні лежить на творцях, які працюють над “увічненням” сьогодення. Чиїй пам’яті вони надають перевагу? Чию пам’ять вони залишають поза увагою? Хто в майбутньому вимагатиме нагадування про свою роль в історії? Чи був почутий голос жінок? Як ми будемо відтворювати минуле в майбутньому? Я спробую відповісти на ці питання, посилаючись на приклади перформансів з польського культурного контексту останніх кількох років.”
9/04 (нд) 17:00
Майя Гарбузюк “Інструментальне значення театру в контексті (пост)колоніалізму”
Ключові питання лекції:
- Що таке колоніальний стан в українському театрі?
- Що робив і робить сучасний український театр у контексті деколонізації?
- У чому полягає “епістемічна несправедливість” та як її долають на території театру?
9/04 (нд) 18:30
Дискусія: “Виклики пам’яті: фокус театр”
Єва Баль, Тетяна Руденко, Майя Гарбузюк, Ірина Чужинова
Модераторка: Яна Партола
Театр як мистецтво, що існує в просторі і часі, швидкоплинне, бо існує тут і зараз. Водночас театр – це територія пам’яті – колективної, індивідуальної, соціальної, культурної etc.
Спробуємо подивитися на театр саме під цим ракурсом.
Пам’ять має властивість як збереження, так і забування. Театр зберігає, продукує, рефлексує на теми сьогодення і на теми минулого.
Переосмислює минуле, повертаючись знову і знову до болючих і не дуже тем. Разом з тим існує і замовчування, табу і не бажані теми, які десятиліттями не актуалізовані і не відтворені театром.
- Чи готовий театр приймати виклики пам’яті, чи прагне залишатися у звичній зоні комфорту?
- Що театр буде пам’ятати про нас і як буде репрезентувати наше сьогодення?
- Що ми пам’ятатимемо про театр сьогодення?
- Хто і як має фіксувати театральний процес сьогодні, щоб пам’ять про нього була присутня у культурному завтра?
Про театр у вимірі пам’яті і про пам’ять у вимірі театру будемо говорити з Євою Баль, Тетяною Руденко, Майєю Гарбузюк, Іриною Чужиновою; модераторка – Яна Партола.
Кураторка програми: Вероніка Склярова
***
Про проєкт “Виклики пам’яті”
Війна – це масштабна переоцінка цінностей в усіх аспектах. З одного боку, сьогодні є фактично дві можливості бути українцем – бути в ЗСУ або допомагати ЗСУ. Але, з іншого боку, заради чого ми воюємо? Що захищаємо? Виключно своє біологічне існування в певних географічних межах? Ми захищаємо щось інше. Це “інше” треба пам’ятати, перетворювати його з болю в досвід, створювати щодня – через вистави, літературу, музику та функціонування мистецьких інституцій, університетів, театрів, кінематографу – це всі важливі аспекти життя сучасного суспільства.
Якщо ми можемо говорити про збереження музейної культурної спадщини, то як про це збереження говорити щодо театру? Якими інструментами, якими “експозиціями” це показувати?
Цикл “Виклики пам’яті” присвячений зміні культурних ландшафтів країни, фіксації та популяризації мистецтва. Наприклад, як пам’ятати театр Маріуполя чи Херсона? Що ми зараз пам’ятаємо про театральний простір Донецька 2000-2014? Розглянемо різні кейси, як успішні так і “вмирання пам’яті”.
***
“the black box” – це освітня програма зі сучасного театру, що реалізується Jam Factory Art Center з 2019 року. Проєкт поєднує у собі різні формати: лекції, публічні дискусії, воркшопи та має на меті посилити спроможність діячів та діячок театрального сектору в Україні, створюючи простір для навчання, обміну досвідом та комунікації.