Після прем’єри перформансу сценографія “Солоний сік достиглого інжиру” залишається у просторі як виставка: об’єкти, костюми, відео та звуки розгортаються як фрагментований ландшафт, у який може зануритися глядач і знову його оживити. Костюми перформерів зависають у просторі, немов привиди, а об’єкти сценографії завмирають, щоб знову ожити у майбутньому показі.
Виставка ґрунтується на процесуальному підході, де ідеї, матеріали та тіла поєднуються у змінні композиції. Розташовані в просторі, мов острови, сценографічні елементи об’єднані довкола слідів своїх персонажів: русалки на камені, рятувальника з кріслом і мегафоном, мідії з різьбленим головним убором, маски інжира та морської міни з фінальної сцени.
Вітрило, що висить у повітрі, є центром композиції і перетворюється на екран для поетичного кіно. Ці фрагменти створюють образ світу на межі трансформації, де функціональні речі набувають нових ролей — і як скульптурні форми, і як перформативні інструменти.
Проєкт реалізований авторкою Дарією Литвиненко у співпраці з перформерами Яною Колодійчук та Миколою Набокою, скульптором Юргеном Мюнцером, художницею костюмів Юлією Макаренко, мультидисциплінарним митцем Штефаном Крішe та саундмитцем Клеменсом Пулом. Їхня робота поєднує рух, фізичний театр, інсталяцію, звук, поетичне кіно та архівні зображення. Разом вони створюють фрагментовану історію, сплетену з різних медіа, яка запрошує глядачів та глядачок замислитися над сучасністю Кримського півострова та привертає увагу до того, як російська пропаганда систематично використовувала романтизований образ Південного узбережжя для витіснення локальної історії.
Робота досліджує стан викоріненості та прийняття спогадів, із якими важко жити в одному тілі. Це про морське місто та скелястий камінь з навислою над ним важкою гілкою соковитого інжиру. Про солоні вії, висохлі від морської води. Про рідних, які постають у пам’яті теплими спогадами, але з історією, що замовчувалась. Це також про друзів дитинства, які стали на бік ворога. Про місцевих дітей, чия історія та шлях були для материка відомі лише з коротких літніх подорожей у табір. Про історичні пам’ятки та санаторії, чия спадщина й функція напряму пов’язані з чужою владою. Про територію, яка начебто нікого не стосується, але насправді стосується кожного.
Для багатьох Крим зараз – незнайомий, відчужений, переважно проросійський і поки недосяжний. Ізоляція, яка завжди своєрідно відчувалась у співвідношенні до материка, досягла критичної позначки після окупації. У розмовах про повернення півострова окремі особисті історії часто стають узагальненими, а подекуди й зовсім абстрагуються. При формуванні планів і стратегій реінтеграції губляться болючі факти й відчуття, які живуть лише у пам’яті й тілесних спогадах.
Уявімо, що Крим деокупований. Що стане початковою точкою для діалогу між материком і півостровом? Чи не міг би цей діалог розпочатися в розпалі літа — на пляжах Гурзуфа, Алупки, Сімеїзу, Місхору?
Виставка триватиме з 7 до 19 жовтня
Робочі години: 12:00-20:00 у будні, 11:00-20:00 у сб та нд, пн вихідний.
Локація: Простір Novo 1, вул. Б. Хмельницького, 124
Вхід вільний
Прем’єра проєкту відбулася 3 та 4 жовтня 2025 року.
Перформанс Солоний сік достиглого інжиру входить до репертуару Jam Factory Art Center. Актуальні дати наступних показів шукайте на сайті артцентру jamfactory.ua та на його сторінках у соцмережах.
Авторка, концепція, режисура, текст і відео: Дарія Литвиненко
Сценографія, створення об’єктів та оформлення простору: Юрген Мюнцер (Jürgen Münzer)
Перформанс та створення: Дарія Литвиненко разом з Яною Колодійчук та Миколою Набокою
Відеодизайн і монтаж: Штефан Кріше (Stefan Krische)
Звуковий дизайн і композиція: Клеменс Пул (Clemens Poole)
Дизайн і створення костюмів: Юлія Макаренко
Художні та рухові консультації: Марія Шурхал
Оформлення сцени та асистування: Саша Беземська, Поліна Жиліна
Художник світла: Сергій Климець
Менеджерка проєкту: Євгенія Мелконян
Продакшн менеджер: Влад Білоненко
Кураторка проєкту “Після спустошення”: Люба Ільницька