Виставка “Слідами спогадів Підзамча”

Інсталяція 1

Умовна хмара створена зі зшитих між собою текстів, ментальних мап, світлин, документів. Папери із цією візуальною інформацією ламані, в зламах утворюються згини, потовщення, своєрідні збої (збої інформації).

В контексті розмов та інтерв’ю з мешканцями Підзамча стає зрозуміло, що сприйняття місця, подій і часу є дуже відносним й, в залежності від оповідача, образ щоразу набуває певних суб’єктивних окреслень. Тож людська пам’ять не має твердої форми, вона є варіативною, а її структура радше нагадує хмари – ці мінливі, текучі і нестабільні кліматичні явища утворюються в різних погодних умовах та змінюються в залежності від пори року, температури, географії тощо. Десь так само й людська пам’ять залежить від часу, умов й особистісного трансформування та інтерпретації.

Ця хмара символізує накопичення, зберігання, відтворення та втрачання пам’яті.

Тереза Барабаш

Інсталяція 2

Зазвичай розповіді людей про минуле мають ностальгійний характер, часто можна почути, що в часи їхньої молодості було краще. Чим старшою стає людина, тим більше романтизованими стають спогади. Можна уявити роботу людей на заводах та фабриках й освітлення, яке було тоді – десятки чи сотні ламп денного світла. Чи є в мене сентимент до цих ламп? Мабуть, ні. Бо вони хоч і створювали світло, але поряд з тим мали нестерпний шум, до того, зазвичай, це світло було нерівномірним і мерехтливим. Не зважаючи, що зараз ми маємо більше можливостей, нові технології дозволяють покращувати умови життя та праці, люди все ж згадують минулий час, минулу роботу під світлом мерехтливих ламп…

В даному випадку ці лампи є ностальгічним символом некомфортного радянського буття. Інсталяція дає змогу глядачу потрапити в замкнуте середовище світла, середовище, в якому тривале перебування неможливе. Шум, звуковий та світловий дисонанс створюють дискомфорт, який тисне, гнітить та відштовхує.

Тереза Барабаш