Медіакіт

Контакти для медіа

Леся Дунець, комунікаційна менеджерка Jam Factory Art Center
[email protected]

Про нас

Jam Factory Art Center – інституція сучасного мистецтва, яка осмислює виклики нашого часу і займає критичну позицію щодо глобальних та локальних процесів у суспільстві задля його підсилення та розвитку. Через виставки, кінопокази, театральні, музичні, освітні та спільнотоорієнтовані проєкти, ми залучаємо людей до діалогу та збагачення їхього досвіду і знань.

JAM FACTORY ART CENTER: НОВИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР У ЛЬВОВІ

Jam Factory Art Center відкрився 18 листопада 2023 року після 8 років ревіталізації простору. Це найбільший у Львові центр сучасного мистецтва, розташований у давній індустріяльній будівлі, де спочатку виробляли алкогольні напої, а пізніше фруктові й овочеві консервації. Тепер тут проводяться виставки, театральні та музичні перформанси, освітні події у спеціяльно відновлених приміщеннях. 

Ідея заснувати у Львові новий культурний центр зародилася у 2015 році, коли філантроп, культурний підприємець та історик доктор Гаральд Біндер вирішив зберегти колишню “Фабрику повидла” заснувавши тут центр сучасного мистецтва. Після глибинних досліджень і підготовки було виділено значне фінансування для подальшого розвитку проєкту.

Простір “Фабрика повидла” розташований у районі Підзамче, на північ від центру Львова у колись успішній індустріяльній околиці. Будівля з характерним парапетом та неоготичним фасадом має статус пам’ятки місцевого значення та була побудована на замовлення єврейського підприємця Йозефа Кроніка в 1872 році. Будівлі служили успішним алкогольним підприємством до Другої світової війни, під час якої родина Кроніків загинула. Після війни завод імпортував вина з Молдови та інших частин СРСР, поки в 1970 році не був перетворений на фабрику з переробки фруктів і овочів. Діяльність фабрики зупинили в 1990-х роках. З 2008 року будівлю використовували на тимчасовій основі для культурних ініціатив, таких як “Тиждень актуального мистецтва,” театральний фестиваль та інші мистецькі та громадські заходи.

Після того як Гаральд Біндер купив простір у 2015 році, австрійське архітектурне бюро Штефана Ріндлера обрали для ревіталізації простору у співпраці з української фірмою AVR Development. До будівельного процесу залучили компанії 7CI Group як генерального підрядника, DELTA Ukraine як управляючу компанію та Balbek Bureau для дизайну інтер’єрів. 

Концептуальною метою ревіталізації було створити мультидисциплінарний артцентр як простір для критичної рефлексії через культуру. Інституції такого типу, які б також слугували точкою зв’язку між Україною та світом, поки що є рідкістю в Україні. Структурна композиція комплексу, що складається з шести окремих просторів, відображає ці амбіції. Згрупований навколо відкритого внутрішнього дворика та розширеної алеї, Jam Factory Art Center працює як безперервний, адаптивний простір для перформативних, виставкових, музичних та дискусійних проєктів. 

Виставка «Дивлячись у розриви IV» в Jam Factory Art Center

У Jam Factory Art Center відкрилася виставка «Дивлячись у розриви IV» під кураторством художника Нікіти Кадана.

«Дивлячись у розриви» — виставковий цикл, що дивиться на історію та сучасність українського мистецтва як на орнамент розривів, втрат і відсутностей, у якому те, що є, — це лише рамки для того, чого немає. 

Цикл складається з окремих розділів, попередньо представлених у Voloshyn Gallery в Києві (2024), просторах Артсвіту та DCCC у Дніпрі (2025), галереї ART FRONT у Токіо (Японія, 2026), а також ландшафтних виставок у Соколовсько (Польща), Берліні (Німеччина) та на острові Тешіма в Японії. Метою циклу є розмова про проходження осмисленого шляху, який складається переважно з перешкод, та побудову звʼязної оповіді, що обривається знов і знов.

Головним мотивом львівської частини проєкту у просторі Jam Factory Art Center є тема самотності та стосунків між «я» і «ми», які формує досвід війни. 

«Історія українського мистецтва — це розірвана історія і, водночас, історія розривів. Перервані оповіді, знищені твори, репресовані автор(к)и, гучне мовчання, переписування минулого згідно зі щоразу новою панівною ідеологією, трагедії конформізму та віртуозність самовиправдання, ламання себе через коліно, перевзування у повітрі, зміна імені на півдорозі, розщеплення особистості. Або мученицьке самоспалення із подальшим перетворенням попелу на бронзу. А бронза, як відомо, щоразу краде у попелу його сенс. Чи можливо вештатись ландшафтом катастрофи? Чи є фланери на кривавих землях? Відповідь цієї виставки ствердна», — каже куратор виставки Нікіта Кадан.

Куратор ділиться, що робота над четвертою виставкою розпочалася із роздумів про долю категорій «ми» та «я» у час війни. Самообмеження та обмеження ззовні, самоцензура, взаємонагляд — від цих тем йдуть тріщини, навколо них рветься суспільна тканина. Під час роботи над виставкою поступово викристалізувалася тема самотності у світі, у якому сформувалася нова нормальність, суцільно просякнута війною. А ці роздуми наштовхнули на цілу низку самотностей: від самотності у постійно переписуваній історії — до самотності всередині суспільної угоди, яку безупинно зраджують. А також самотності поміж історією мистецтва й істерикою мистецького життя.  І, повертаючись до початку, — про «нас», про той нерозчинний залишок єдності, без якого усе буде втрачене.

Митці та мисткині виставки «Дивлячись у розриви IV»:

Андрій Бойко, Андрій Бояров, Андрій Сагайдаковський, Антон Саєнко, Аттіла Гажлінскі, Богдан Сокур, Богдана Косміна, Василь Ткаченко, Весела Найденова, Владислав Плісецький, Володимир Воротньов, Галина Жегульська, Давид Чичкан, Дана Кавеліна, Жанна Кадирова, Зоряна Козак, Ілля Тодуркін, Катерина Єрмолаєва, Катя Копєйкіна, Ксенія Гнилицька, Майя Ніколаєва, Маргарита Половінко, Марія Примаченко, Марта Сирко, Мирослав Ягода, Михайло Палінчак, Нікіта Кадан, Олег Голосій, Олег Перковський, Олександр Гнилицький, Оля Єрємєєва, Павло Бедзір, Павло Ковач, Павло Маков, Саша Долгий, Севіля Наріман-Кизи, Сергій Ануфрієв, Станіслав Туріна, Федір Тетянич, Юрій Болса, Юрій Іздрик, Юрій Лейдерман, Ярема Малащук та Роман Хімей, Ярослав Футимський.

Керівництво інституції

Гаральд Біндер – засновник Jam Factory Art Center, доктор філософії (Ph.D.) за фахом історія та економіка Бернського університету (Швейцарія). Основні напрямки наукових інтересів: історія Центрально-Східної Європи ХІХ-ХХ ст., Галичина в період Габсбургів, міська історія, історія ЗМІ та публічної сфери. У 2004 році заснував у Львові незалежний науковий інститут “Центр міської історії”, що організовує виставки на історичну тематику, розробляє наукові проєкти, надає стипендії науковцям. За меценатську діяльність, спрямовану на розвиток історичної науки в Україні, Гаральда нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня у 2009 році.

Тетяна Федорук – операційно-виконавча директорка Jam Factory Art Center. Відповідає за стратегічну розробку та впровадження бізнес-моделі артцентру, налагодження фінансового й управлінського обліку, операційних процесів, менеджмент команди. Тетяна була фінансовою директоркою Центру міської історії, здійснивши фінансовий супровід близько 100 грантових проєктів. Захистила сертифікат The ACCA Diploma in international Financial Reporting (2021) у ACCA та Financial Accounting Managerial decision making у DePaul University (2022). Завершила навчання на програмі Key Executive MBA в UCU Business School.

Ілона Демченко – програмна директорка Jam Factory Art Center. Має понад 15 років досвіду у сфері культури та мистецтва, реалізовувала впливові культурні проєкти в Україні та Європі. Вона працювала в Goethe-Institut Ukraine та House of Europe, брала участь у численних мистецьких ініціативах і продюсувала український національний павільйон на цьогорічній Венеційській бієнале архітектури. У 2024 році Ілона була співкураторкою виставки «Структури взаємності» у Jam Factory Art Center.