Митці у війні

“Russian roulette”

Діджитал ілюстрація, анімація.

2023

Нові невідомі раніше досвіди які ми переживаємо впродовж цієї війни змушують вдаватися до глибокої саморефлексії. Уявляти і обдумувати речі, які до цього були неможливими. Уявляти найстрашніше і одночасно намагатись не уявляти цього.

Я дуже часто уявляю найгірший розвиток подій, думаю про найдрібніші деталі того, що може статися при влучанні ракети або безпілотника в мій будинок. Це дослідження допомагає мені уявити цю подію як доконану, змиритися і менше панікувати від можливості справдження цього в реальності. 

Починається обстріл. Хтось знаходиться в бомбосховищі, хтось на вулиці, хтось спить в ліжку, а хтось скрутившись сидить в найвіддаленішому куточку квартири на дивані. Існує тільки цей момент. І починається страшна гра. Я думаю “Чи призначена ця ракета для мене?”. Наче одночасно в кожного з нас летить ракета і ти не знає сьогодні твоя ракета уявна чи справжня. Здається що в цей момент зникає все що мало значення в твоєму житті і все що створювало його. Ми однаково безликі перед цією страшною металевою штукою. Ми просто крапки на поверхні. Відчуття наче ракета нависає саме наді мною. Все закінчується. Хтось невдало зіграв в цю гру сьогодні, а інші продовжать знаходитись в невідомості. Працювати, жити, ходити по вулицям, кожен зі своєю особистою потенційною ракетою над головою.

Серія «Сни про руйнацію та будівництво»

Цифровий колаж

Матеріал: архівні та персональні фотографії; проскановані фото з сімейного альбому; знайдені фотографії з вулиці «Зелений Гай» у м. Лисичанськ; архітектурні креслення та макети м. Лисичанська, знайдені у закинутому архітектурному бюро.

2022-2023 

Реальність повномасштабної війни не можливо ігнорувати, навіть у найбезпечнішому та найспокійнішому середовищі власних сновидінь.
Пейзажі зруйнованих міст та селищ, вибухи ракет, смерті людей, терор війни. Бачити такі речі у снах доволі поширене явище, бо на момент завершення серії повномасштабна війна триває вже рік. Навіть після її завершення нас ще довго будуть переслідувати кошмари, пов’язані зі травматичними спогадами, але про це ми дізнаємося у майбутньому. 

Лисичанськ — місто в Луганській області, це місто у якому я народився та виріс. У Лисичанську я жив до початку повномасштабної війни, наразі місто окуповане росіянами та ними ж зруйноване. Я бачив фотографії та відео свого зруйнованого міста, проте я не був вдома вже рік та не бачив своїми очима, наскільки сильно воно постраждало. Проте час від часу у снах я бачу місто у стані окупації. Сни не мають чіткої логіки або правил, найчастіше вони абстрактні. Я не бачу своє місто, яким я його пам’ятаю, я скоріш відчуваю, що знаходжуся у ньому. 

Коли ми переможемо у війні — настане етап відбудови України. Лисичанськ також буде необхідно відбудувати, як і більшість міст Луганської та Донецької областей. Ці міста більше ніколи не будуть такими, якими ми їх пам’ятали. Наразі думки про їх відбудову схожі на далекий сон.
Відбудовані міста, скоріш за все будуть схожі на відчуття, коли бачиш своє місто уві сні. Проте зараз як в реальності, так і у снах ми бачимо тільки руйнацію.

“Frozen”

Кераміка, поливи

54 х 32 х 31 см

2022 

Скульптура з проєкту «Мої вибухи» має дуже трагічне соціальне забарвлення. Тут автор використовує візуальне «скам’яніння» динамічних структур, якийсь божевільний рух, який апріорі веде до руйнування. Однак у даному випадку ми маємо справу не стільки з цією «застиглою деструкцією», як здається на перший погляд, скільки з необхідністю переосмислити її момент. Відчуття трагедії супроводжує людство від початку часів. Адже нині ми постійно дізнаємося з новин про різного роду лиха та катастрофи. Медійний образ вибуху вкоренився в нашій свідомості як щось, чого неможливо уникнути. Ми звикли жити з цим дивним страхом, навіть якимось відчаєм, що колись нарешті станеться щось справді жахливе. І ось ми тут. Війна. Жахливе вторгнення відбулося. Ми живемо в такі часи, коли дійсно кожна мить може бути останньою, кожен подих, кожен погляд, кожне слово. І це справді несправедливо.

Образ вибуху переслідує нас у мистецтві – кіно, літературі, а тепер і в повсякденному житті, буквально. Чи зберегло людство здатність чуйно реагувати на трагедію? Чи може людина співпереживати жертвам катастрофи? Ми часто не маємо можливості про це подумати, тому що кадри «вибухів», як випуски новин, швидко пробігають перед очима. Тому, коли автор «зупиняє» цю мить, ми можемо особисто переосмислити трагедію. Навіть не саму трагедію як біду і нещастя, а момент, що передує. Це важлива межова ситуація, коли все було добре, а тут стався вибух, який все змінив.

Цей проект про те, як важко людині осягнути такий стрімкий вир сучасного життя, зберегти людство у цьому вирі. Фіксуючи трагічний момент, автор свідомо використовує поширений медійний образ вибуху – «гриба». Він естетизує його, надаючи м’якої округлої форми, гармонійного кольору. Він дає нам можливість переосмислити цей момент, який передував руйнуванню, це ностальгічне відчуття, що могло статися натомість.

Твір із серії “Перший тиждень”

Олівець, папір

200х120 см

2022 

Серія “Перший тиждень” була розпочата буквально в перший тиждень війни, щоб трохи зосередити увагу, зібрати думки. Мало що було зрозуміло в той час. Всі готувались зустрічати ворога, робили коктейлі Молотова і облаштовували блокпости. На рисунках з’являються предмети побуту, як-от ножиці чи виделки. Чи можуть вони стати зброєю? Роботи – про страх, заціпеніння і тривогу перших днів війни, про усвідомлення крихкості тіла і життя.
Зараз серія першого тижня трансформується, але продовжується. Я відчуваю, що назву вже неможливо змінити. Перший тиждень тягтиметься поки триває війна.
Роботи з серії вже були представлені на персональних виставках у Вільнюсі та Берліні.

“Без назви”

З серії “Голоси постаментів”

Полотно, акрил

80х50 см

2022 

Робота про ненароджену дитину і зруйноване майбутнє. Постать жінки, яка колихає згусток дроту, є пам’ятником турботи, яку у неї відібрали.

“Проникнення”

Шамотна маса, полива, пігмент

Ручне плетіння

43 х 33 х 19 см

2022 

У цій роботі авторка передає форму люті та болі, які не покидають її з початку повномасштабного вторгнення. Насилля — емоційне та фізичне — щодня травмує українців. Воно формує новий рельєф нашого світосприйняття, залишаючи у ньому глибокі сліди, яких навряд чи вдасться позбутись.

“Антифашистська Античність”

Твір з серії “То на часі, то не на часі”

Вишивка на тканині

83 х 83 см

2022 

“То на часі, то не на часі” складається з текстів та знаків імперативного характеру. Це ongoing серія, в основі якої закладена швидка реакція на поточний історичний момент, “стан речей” чи то політичний клімат. “То на часі, то не на часі” задумана як спекулятивний ансамбль робіт-реакцій, які можуть мати форму висловів, закликів або лозунгів, проєктних пропозицій та інших ілюзій, які можуть втратити свою актуальність й політичну силу.

“I knew that there is so much hatred in war”

Фото диптих

Пластифікація

400х300х5 мм

2022 

Концепію авторка не надає свідомо.

“Іван з Азовсталі”

Акрил на полотні

80х60 см

2022 

Картина присвячена реальній людині, Івану, захиснику Маріуполя, воїну ЗСУ. Іван був тяжко поранений у живіт у бою в Маріуполі, йому зробили операцію на Азовсталі, і він дивом залишився в живих. Потім Іван опинився в російському полоні, а згодом його обміняли. З Іваном я познайомилась у Трускавці, де він проходив реабілітацію. Вдячна йому, що розповів мені свою історію.

Ця картина уособлює мою довічну вдячність воїнам-захисникам України, завдяки яким ми досі живі. Вони йдуть на надлюдські жертви, перебувають у нелюдських умовах і борються з нелюдами, щоб ми з вами могли жити. 

“Весна. Лунає повітряна тривога”

Полотно, олія

60×80 см

2022 

Під час війни зовсім по-іншому плине час, він одночасно бескінечно тягнеться та летить. Те саме з емоціями. Якісь досі невідомі незнайомі стани, які або швидко чергуются, або з’являються одночасно. Щоденно безкінечний біль межує зі світлими і радісними почуттями.

Весною 22-го  нарешті змогли зустрітися з друзями. Пішли на прогулянку до одного з численних оболонських озер.  Здалеку милувалися, як спілкуються діти, і одночасно роздирав сум та розпач через те, яке дитинство мають через війну. 

“Я хочу розказати тобі про це”

Відео (тривалість 4 хв 33 с)

Львів

2022

Мій організм неочікуванно та досить різко відреагував на звірства скоєні росіянами в Київській області. Я був приголомшений та буквально паралізований від внутрішнього напруження. Втрата вербальної здатності комунікувати з навколишнім світом та й взагалі можливості фізично контролювати власне тіло стала поштовхом для створення цієї роботи.

“Будинок”

Серія “War views”

Папір A4, графіт

2022 

Коли спокійна течія життя змінюється виживанням, найближча година — це те, що тепер містить у собі слово “майбутнє”, а ти не знаєш, де опинишся завтра, невеликий аркуш паперу та графіт стають тією технікою, яка здатна передати момент. Темрява графіту відповідає розповіді щоденника — це пилюка доріг, чорний дим над будинками на тлі туманного білого неба, бруд ранньої весни, земля з кратерами від снарядів. Мислення в перші дні стає чорно-білим і новий медіум — йому під стать — допомагає вести щоденник і переносити його з собою. Здебільшого у серії постають краєвиди землі, зняті з неба над ворогом, де центральний хрест — це приціл. Повітряна тривога чи небезпека не зупиняють процес, і він триває під землею, і ця серія, цей шлях від світлого до темного і від чорного до білого, триває, доки триває війна.

(Текст: Тетяна Сафір)

“Автопортрет”

Змішана техніка, текстиль

80х900 см 

2022 

Без опису.

“Bleeding Rainbow”

Аудіотрек

2022 

Під час війни існує багато речей, які відкидаються як не важливі або як ті, що не на часі. Але це жодним чином не робить їх менш важливими, оскільки є життя після війни. Після спостережень за дискусіями навколо пропозиції щодо легалізації одностатевих шлюбів та ознайомлень з деякими історіями про дискримінацію осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації, що несуть службу у Збройних Силах України, для автора стала очевидною потреба висловитись на цю тему як артисту.

Його позиція така, що у любові немає статі. І громадськість повинна глибше просвітити себе у цьому питанні, а також відкрити свої розуми та серця до ідеї, що не все має підкорятися набору вірувань, який стає все більш застарілим у сучасному світі. На його думку, разом із мільйонами інших, дуже вплинули роботи представників ЛГБТК+ спільноти створені протягом багатьох років. Його серце розбивається, коли він бачить дискримінацію, яку переживають його співвітчизники з цих соціальних груп, віддаючи своє здоров’я та життя за наші спільні цілі та країну. Вони заслуговують тих же самих громадянських прав і, що головніше, права на любов без страху. Деякі з них ллють власну кров на полі битви прямо зараз, що є дуже захоплюючим та надихаючим прикладом.

Щоб вигадати композицію, яка матиме відношення до теми, та висловити те, що він думає та відчуває, автор спробував створити дещо, що не було б занадто шумним та агресивним, але глибшим, з присутньою інтенсивністю. Перкусійні звуки натякають на краплі крові, і він намагався зробити так, щоб відчувалось, що його солюючий синтезатор співає. Також є вшанування одного із класичних антемів руху, створеного десятиліття тому.

Зараз райдуга кровоточить щоб захистити та звільнити нас. Ми маємо відповісти взаємністю.

Серія “Відносна безпека”

Папір, змішана техніка

96х79 см

60х84,5 см

40,5х64 см

49х64,5 см

47х100 см

2022 

Розвиток цієї теми у мистецьких практиках є можливістю розгорнути ширшу дискусію довкола майбутнього нормативу безпеки, за якого мешканці Східної Європи готові жити.

Відносна безпека – так охарактеризовано умови існування в межах території України. Місце де саме зараз не ведуться бойові дії, не триває гаряча фаза протистояння. Безпека, що є базою для будь якого життя в Україні стала умовністю. Тілесний вимір існування може просто обірватись будь коли. Звук повітряної тривоги нагадує тілу про його крихкість. Безпека як умова появи життя, безпека як умова збереження життя перестала бути константою. Зовнішня загроза така масштабна, що ми змушені пробудовувати безпеку через нові речі аби здобути простір для свого продовження. Моделі нашої історичної пам’яті зробили нас авторами власного наративу про безпеку. Ми звикли чинили опір і адаптувались до суворих умов, знову ж, щоб продовжити ріст. 

Формую візуальні твори-документи, тексти, що фіксують миті зламу парадигми про безпеку. Нові норми сприйняття вриваються у тимчасове сьогодення. Безпека, яка в нас є, і яку показуємо світу.

Метою бачу документацію змін у розумінні цього поняття сьогодні. Спільне Опрацювання нового уявлення базової потреби безпеки  допоможе формувати міцний спільний знаменник для моделювання майбутнього в так зміненій реальності.   

За основу художниця використала свої ескізи створені у лютому, як матеріали використала дрібниці знайдені в укритті та в коморі будинку, де тимчасово проживає.

Серія доповнюється.