#0 ЯК МИ РАЗОМ. Як слухати цей подкаст // Євгенія Нестерович та Анна Гайдай

[00:00:04] – [00:00:25]. Є. Н: Всім привіт. Це «Як ми разом», розмови про учасницькі практики в мистецтві. І з Вами я, ведуча цього подкасту – Євгенія Несторович. І зі мною говорить сьогодні в нашому нульовому епізоді Анна Гайдай – кураторка мистецько-спільнотних резиденцій в «Арт Центр Фабрика Повидла». Аню, привіт.

[00:00:26] – [00:00:27]. А. Г.: Привіт, Женю.

[00:00:27] – [00:01:06]. Є. Н: І ми сьогодні спробуємо осмислити всі ті теми і розмови, які ми провадили впродовж майже півроку в рамках роботи над цим подкастом. І спробуємо для Вас зробити таку легеньку інструкцію «Як слухати цей подкаст». І почнемо ми напевно з найпершого і найважливішого. Ініціаторами цього подкасту став артцентр «Фабрика Повидла». Тож давайте трошки поговоримо про те, що це за інституція і чому мистецькі спільнотно-орієнтовані практики настільки важливі для «Фабрики Повидла» у Львові.

[00:01:12] – [00:02:09]. А. Г.: Почнемо. «Jam Factory Art Center» або «Арт Центр Фабрика Повидла» – це така інституція сучасного мистецтва, яка відкрилася повністю вже після будівництва і ревіталізації на Підзамче. І інституція працює із викликами нашого часу, переосмислює їх. Також займає критичну позицію щодо глобальних та локальних процесів у суспільстві. І таким чином підсилює суспільство та розвиває його. Артцентр займається виставками, театральним напрямком, має музичний напрям, також освітніми програмами. І також спільното-орієнтованими проєктами. Таким чином ми залучаємо людей до діалогу і збагачуємо наш і їхній досвід і знання

[00:02:10] – [00:02:34]. Є. Н.: І в рамках діяльності «Фабрики Повидла» Ви маєте участь і присутність резиденції «Magic Carpets», яка власне стала приводом для появи цих резиденцій. Що таке «Magic Carpets»? І які ще резиденції, крім останньої минулорічної, були в рамках цього проєкту на «Фабриці Повидла»?

[00:02:35] – [00:03:46]. А. Г.: Так, починаючи з початку, коли ми говоримо про «Magic Carpets», то завжди представляємо це, як міжнародну платформу, яка в різний час поєднала 21 культурну організацію в Європі. А наразі активними членами цієї платформи є 15 організацій. «Magic Carpets» створює можливості для митців, які розвиваються і для кураторів, які розвиваються. І через подорожі, через обміни митці і куратори мають можливість зустрічатися, спрацювати з місцевими спільнотами, збирати локальні історії в мистецький спосіб переосмислювати їх, перетворювати, і далі розповідати всьому світові. Дуже часто локальні закордонні митці співпрацюють в таких проєктах. І вони працюють і є активними у соціально-відповідальних сферах мистецтва. І через практики залучення, через практику участі, співпрацюють і взаємодіють із місцевими спільнотами, з представниками різних груп

[00:03:47] – [00:03:54]. Є. Н.: Розкажи, напевно, більше про цю останню 23-го року резиденцією, з якої, власне, і народилася ідея цього подкасту.

[00:03:56] – [00:08:03]. А. Г.: Якщо говорити про резиденцію «Розпаковуючи звук», вона мала таку назву в 2023 році, то це проєкт, який працював із темою звуку, темою того, як ми можемо відкривати звук в собі, в інших, як ми можемо знаходити власне правдиве звучання, озвучувати певні речі, оспівувати певні речі. Також застосовувати не тільки власний звук, а також і інструменти музичні, або будь-які, які створюють звук. І в цьому проєкті ми могли працювати із звуком кожен індивідуально, але також створювати спільні взаємодії із звуком, рухом. І до цього проєкту ми запросили до участі митців. Митці були з різних регіонів України. До нас доєдналася Анастасія Войтюк, яка є у Львові, і яка займається українським традиційним співом, дослідженням української пісні, а також промоцією бандури. До нас доєдналася Віра Ібрямова-Сиворакша, яка є ведучою «Співочої майстерні» у Чернігові. І вона також має знання і практичний досвід застосування такого орф-підходу – це музикування з людьми, які не мають спеціальної музичної освіти. Крім того, до нас долучилася група «Ательє Нормально», з Києва, художники з синдромом Дауна і без, яку представляли Станіслав Туріна, Анна Сапун і Олександр Стешенко. Ми всі разом були в певному такому мультидисциплінарному процесі. І в межах теми «Розпаковуючи звук» працювали кожен зі свого бекграунду, кожен зі своїх вмінь і філософії, скажімо, із темою, як можна бачити, відчувати проявляти звук. Я думаю, що протягом цієї резиденції, власне, у нас виникла, як тільки ми її завершили, вірніше, виникло відчуття, що так багато всього, що хочеться обговорювати, і так багато питань повстало протягом резиденції; стосовно учасницьких практик, стосовно того, якими словами ми означуємо те, що ми робимо, як ми взагалі розповідаємо про процес, а не про результат в цих мистецьких проєктах, орієнтованих на спільноти, що є важливим, що є теж те, про що ми домовляємося. І таким чином, мені здається, що ми вже із митцями запланували, що ми будемо продовжувати говорити. Але зрештою тоді, ось, власне із розмовами, в розмовах із Женею виникла ідея у формату подкастів. І ми почали власне записувати розмови між резидентами «Magic carpet», які долучалися в різні роки, і які мають такий практичний спільний досвід із «Jam Factory Art Center». Тобто, в нас є певні теми, з якими працювали, які нам хочеться договорювати, допроговорювати, розбиратися в них, означувати словник цього напрямку. А також ділитися досвідом попередніх проєктів, попередніх активностей, у кого, які є. Тому, власне, цей подкаст став таким логічним продовженням «Розпаковуючи звук», да, як ми його розпакували у вигляді вже аудіоверсії наших розмов

[00:08:12] – [00:10:06]. Є. Н.: Треба зараз тут ще зауважити, що, власне, з «Розпакування звуку» впродовж резиденції нашими партнерами «Септомедіа було створено цей унікальний аудіосупровід, звуковий супровід, який Ви почуєте у цілій серії розмов «Як ми разом». І це звуки, які були створені учасниками / учасницями резиденції у процесі розпакування звуку і звучання. Там будуть голоси – інструменти. І це важлива частина цілого процесу. Також мені здається, тут важливо пояснити, що це відкрита історія. Ми не вважаємо вичерпними ці шість епізодів, які були зроблені упродовж півроку. І команда планує продовжувати накопичувати ці знання, акумулювати їх у форматі таких подкастів чи статей, чи в іншому форматі. Для того, аби долучати і заохочувати займатися учасницькими практиками, молодих митців, митців, які ще не пробували себе в цьому жанрі. І для таких зацікавлених, власне, цей подкаст і створювався. Тому, навіть, якщо Ви досі нічого не чули про партисипативне мистецтво, то це прекрасна нагода дізнатися про нього, від тих, хто має вже досвід у цій галузі. І хочу запросити Аню, власне, поговорити трошки про наших співрозмовників і співрозмовниць, які в цьому подкасті можна почути, і які теми нам вдалося охопити у цих розмовах. Аня була нашою мовчазною слухачкою в більшості розмов. А в одній була і повноцінною співрозмовницею.

[00:10:07] – [00:12:21]. А. Г.: Насправді ці шість епізодів ми прослуховували після запису вже кілька разів, і кожен раз я відкриваю для себе дуже нові речі. Тобто, не дивлячись на те, що вони вже були і сказані, і переслуховані, але якось багато там нашарувань. Мабуть, я не зможу перерахувати все. І це, мабуть, добре. Тому що у Вас буде можливість слухати і цікавитися тими епізодами, які будуть у списку відтворення. Наразі скажу, що ми записали першу розмову із резиденткою резиденції «Розпаковуючи звук» Вірою Ібрямовою-Сиворакшею, а також із Яриною Шумською, яка також працює дуже часто із групами людей, спільнотами. І вона була номінована нашою організацією на резиденцію до партнерів «Magic Carpets» в Італії – Latitudo Art project – така організація у Римі. І, власне, мала добрий досвід роботи із спільнотою на периферії Риму. Таким чином ці дві спікерки в розмові ділилися власне досвідом того, що є важливим під час роботи з спільнотою, як вибудовувати довіру, як звертати увагу на динаміку у групі, як, яка може бути тривалість таких процесів, таких проєктів. А також, як взагалі можна говорити про те, що ми робимо і те, що ми дуже добре відчуваємо, знаходячись у колі, у процесі, і те, що не можна побачити, але можна відчути, коли ти є учасник. Тому, власне, весь цей подкаст про те, що ми будемо говорити про певні невидимі речі, але які дуже впливають і трансформують нас і людей, і, які долучаються, і тому вони важливі

[00:12:21] – [00:13:18]. Є. Н.: Я тут зроблю маленьку ремарку: що в процесі роботи над цим подкастом народилася ще одна ідея, яка була в ньому зреалізована – це створення такого собі словника партисипативних мистецьких практик. І впродовж розмов ми намагалися вихоплювати, фіксувати важливі терміни, які використовуються у цьому жанрі, якими послуговуються митці, що працюють з учасницькими практиками, як вони протиставляються раніше вживаним термінам, як змінюється мова, якою користуються практики. І пробували, власне, для слухачів сформулювати це коротшими концентрованими визначеннями, аби формувати такий словничок партисипативного мистецтва для практики в цієї галузі. Їх Ви можете почути у кінці кожного із епізодів.

[00:13:19] – [00:18:53]. А. Г.: Дякую, Женя. Це насправді робота, яка, мені здається, теж не може бути вичерпною. Оскільки кожен раз, коли ми працюємо з тими самими термінами, вони можуть трансформуватися, відносно того, де ми працюємо, з якою групою людей, в який час. І це теж дуже важливо, що це є такий живий словник на той період часу, коли ми його записуємо у роки повномасштабного вторгнення. Він має один контекст. Але, можливо, через пару років він буде змінюватися, і ми можемо його переглядати, переосмислювати і перезаписувати, переформульовувати.
Добре, тоді я скажу також про наших інших спікерів. І насправді важливо також сказати, що, коли ми думали про те, як, в яких розмовах, хто може зустрітися для цих обговорень, для цього подкасту, то теж це була така певна цікава робота, конструювання цих розмов і знаходження точок спільних для митців. І це схоже на те, як будуються ці резиденції, да, хто, з ким може про що говорити. Чи буде діалог, чи буде суцільне погодження, та, чи буде про що дискутувати. І насправді – це була частина такої підготовчої роботи мене і Жені. І ми погодили з митцями, всі погодилися на, на ці розмови. Деякі не були знайомі до того. І тому це теж таке певне розширення для них, знайомства в тих, в цьому проєкті подкасту. Тож наступна наша розмова сталася між Станіславом Туріною і Юрієм Кручаком. Вони також були резидентами «Magic Carpets». Юрій Кручак співпрацює з Юлією Костерєвою, і вони є представниками організації «Open Place» – відкритий простір. До нас і Юля, і Юра долучалися на резиденцію «Як ми разом» у 2022 році. Але також вони були резидентами іншої програми, яка відбувалася у наших партнерів «Magic Carpets» в Інсбруку в Австрії. І там їхній проєкт включав воркшопи із локальною спільнотою, а також літню школу. І їхні, їхня робота із спільнотою у Львові, вона певним чином продовжилася у Інсбруку. І таким чином проєкт, з яким вони працювали, отримав назву, назву «Спільний ландшафт». І це була робота з пончо. Розмова між Стасом і Юрієм дуже багато окреслила моментів, пов’язаних із передумовами історичними, та, чому ці практики учасницькі стали популярними зараз, такими, на яких є запит, чому в Україні це стало можливим, коли, які, і як це формувалося, чому митці є тими, хто провадять ці мистецькі практики і чому це вважається мистецтвом. Тому це буде дуже цікаво послухати для всіх, хто цікавиться процесом, який передував. Але також тим, що відбувається зараз, куди можуть рухатися ці практики. Запрошую слухати цю розмову також. Третя наша розмова сталася між Юлією Костерєвою, яку я щойно згадала, і мною. І ми говорили більше про те, як партисипативні практики розвиваються у інституціях, або, як інституції створюються для того, щоб розвивати такі практики. Власне, в випадку відкритого простору «Open place» вони вирішили створити інституцію, для того, щоб певним чином легітимізувати ці практики і означити, що вони тут надовго. От в нашому випадку в «Jam Factory Art Center» ми маємо ці практики вже десь з 2017 року. Я трошки пізніше розкажу, як ми рухалися, із тим, як ми працюємо з спільнотами і мистецтвом. І мені здається, що зараз ми більше вже розуміємо, куди рухатися далі. Тому що раніше – це був процес такий споглядання, проб. Але вже зараз є таке більш усвідомлене структуроване бачення на, на подальші роки і гарна тенденція в нашій організації, в тому, що учасники практики є в програмах інших відділів, таких, як «Театральний відділ», «Освітній відділ», відділ «Як ми разом», або «Мистецько-орієнтований», мистецько-орієнтовані програми нашого артцентру. Тому можу сказати, що навіть на прикладі нашої організації видно, як популяризуються ці практики, і як більш активно стає співпраця організації із вокальними спільнотами і спільнотами цього міста, але також Підзамче району, де ми знаходимось.

[00:19:04] – [00:19:55]. Є. Н.: Власне назва нашого подкасту – це назва цілого напрямку вашої діяльності, і тут я думаю, добрий момент для того, аби поговорити про те, що ще робила «Фабрика Повидла» в рамках напрямку «Як ми разом», і що, можливо, планує робити далі? Бо, ми, говорячи про локальні спільноти, також розуміємо, що зараз під час повномасштабного вторгнення ці локальні спільноти дуже змінилися. І про це ми теж згадуємо у розмовах з нашими співрозмовниками і співрозмовницями, як зміна шалена, швидка зміна соціальної ситуації вплинула на зміну ситуації для художників, митців, які практикують роботу безпосередню роботу з людьми.

[00:19:56] – [00:28:30]. А. Г.: Так, це дуже добре питання. Тому що вже, дійсно, «Як ми разом», стало назвою для цілого напрямку роботи. Але взяло свій початок у 2022 році, коли власне вже відбулося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. І перед нами, як командою кураторів, так і митцями, постало питання – як працювати далі, як переосмислювати те, що ми робили раніше, що є зараз найбільш актуальним? І тоді, коли ми розпрацьовували програму разом із співпраторками, із митцями, того року ми працювали із Юрієм Кручаком, Юлією Костерєвою, які, Ви сьогодні вже про них почули, також із Ніною Хижною – хореографкою і драматургинею. А також із Іриною Гариць – теж театральною кураторкою і драматургинею. І кураторкою артцентру «Фабрика Повидла» Любою Ільницькою. Ми тоді запрошували також інших різних експертів з сфери: соціології, психології, літератури, усної історії. І таким чином ми намагалися дати назву тому, що ми відчуваємо. Таким чином, пройшовши певний відрізок часу в обговореннях, ми вийшли на те, що це важко сформулювати, але ми хочемо зрозуміти, як ми разом, як ми зараз разом в цьому всьому; тому звідси взяли цю назву і продовжили з нею працювати. Мені здається також, що дуже важливо було для команди в той період, якимсь чином зафіксувати, задокументувати все ж таки, що ми робимо, що це за методологія така. І цю методологію ми почали фіксувати, розробивши на початку певний такий документ, в якому були зазначені ці моменти, з якими ми хочемо працювати, що ми хочемо змінювати на краще, куди ми йдемо в цьому процесі резиденції, і спільнотою, на що ми власне запрошуємо людей долучатися до наших практик, до спільних практик. І таким чином, потім після резиденції ми зробили такий аналіз, все ж таки, що вдалося, що не вдалося. І зробивши серію ще розмов, інтерв’ю, збору відгуків від учасників, від спільноти, ми упорядкували книжку – методологію, яка також називається «Як ми разом», і яка пробує пояснити, як можна створити мистецький проєкт разом із митцями, експертами, командою і спільнотою, і які для цього потрібні послідовності, там, які знання. Ця книжка є вже надрукована. Також вона буде доступна у онлайн-режимі. І якщо би хтось цікавився, то на сайті «Jam Factory» можна знайти посилання на форму і замовити її собі безкоштовно. Власне, про подкаст ми вже говорили, що він також має «Як ми разом» назву, і продовжує цю ідею і тему обмірковування, як ми можемо бути тимчасово або постійно разом і що для цього ми можемо використовувати. Резиденції, про які ми говорили і згадували трошки раніше, і які, під час того, як я працюю в інституті з 2020 року, відбуваються у межах платформи, і за підтримкою платформи «Magic Carpets» – це частина теж діяльності напрямку «Як ми разом». Крім того, під час цих резиденцій ми намагаємося також описати завдяки мистецтвознавцям цей процес роботи із спільнотою через мистецькі, учасницькі практики, у площині все ж таки мистецькій, та. Для того, щоб зрозуміти, що ми створюємо, як це може бути презентовано, що є цінним, які питання піднімаються, які зміни відбуваються в процесі такої роботи із митцями і спільнотою. Тому є певна кількість вже документів, публікацій, які створені під час наших резиденцій. І вони будуть зібрані у розділі «Як ми разом», і представлені на ресурсах «Фабрики Повидла». Ми також створюємо відеофільми; і вони можуть розказати багато про те, що відбувалося під час резиденції від перших осіб, хто, від перших дієвців, також від митців, від кураторів, від спільноти. Це дуже такий короткий формат відео, але дуже ємний і добре передає атмосферу, в якій ми працювали, і, власне, відгуки і відчуття всіх, хто долучався. Під час резиденції ми також проводили воркшопи із тими митцями, які долучались на резиденцію. Ми почали у 2020 році із митцем Якоб Анатолій із Італії, який давав більше таку теоретичну, мабуть частину, і давав розуміння того, що є, що це є таке учасницькі практики, як залучати спільноти. І в «Jam Factory» ми намагаємося фіксувати такі воркшопи. В нас є відеозаписи. Це був дводенний воркшоп. І туди долучалися учасники з різних міст. Минулого року під час резиденції «Розпаковуючи звук», ми також провели воркшоп, він був більше практичний. І резиденти – митці Юрій Кручак, Юля Костерєва, а також Анастасія Войцюк і Віра Ібрямова-Сиворакша проводили практики із тими, хто вже трошки працює в цьому спільнотному напрямку, також залучає спільноти і хоче більше дізнатися. Тобто, до нас доєдналися антропологи, митці, куратори, менеджери культури. І це те, що допомогло нам поширити знання від митців, тих, хто отримав щось під час резиденції або раніше, з тими, хто також хоче більше, більш активно займатися в цьому напрямку. Мабуть я ще б додала те, що за результатами кожної резиденції ми створюємо, і коли я працюю сама або співкураторами, тексти кураторські, які також намагаються пояснити мету роботи із спільнотою в цьому проєкті – що сталося, як, хто долучався, хто були ті митці, які процеси відбулися, чи був результат матеріальний, чи він був інакший. І це теж важливі документи, як документація наших практик, нашої роботи, і як також популяризація, популяризація учасницьких практик. І, мені здається, також важлива, важливим аспектом цих текстів – є підсвідчення митців, які працюють у напрямку мистецько-спільнотних проєктів. Такі тексти доступні на сайті «Magic Carpets». І вони там є не тільки від нашої організації, а також від всіх організацій європейських, які є членами цієї платформи. Тому це дуже класний теж ресурс для того, щоб отримувати знання від інших країн, від інших спільнот. Тому, будь ласка, теж користуйтеся.

[00:28:31] – [00:30:43]. Є. Н.: Так, треба сказати, що художники і художниці, які практикують партисипативні мистецькі практики, дуже схильні бути такими трохи номадичними. Вони часто працюють з різними локальними спільнотами, в різних кінцях світу і різних містах України. І з огляду на це, власне, більшість наших розмов відбувалися в форматі напів дистанційному або повністю дистанційному. Якщо десь на записі Ви будете чути проблеми зі звуком, то знайте, що це був ЗУМ. І ми намагалися провадити ці розмови, незважаючи на всі обставини, які часто суперечили можливості зустрітися і поговорити. Ну, і найбільше, напевно, дивує те, що в результаті цей цикл розмов вийшов настільки цілісним, що я би це називала не подкастом «Як ми разом», а таким аудіокурсом «З основ партисипативного мистецтва». І я дуже сподіваюся, що він буде продовжуватися і розширюватися. Бо насправді, більшість тем мають величезний потенціал до проговорення. І, мені здається, це буде цікаво не тільки тим, хто хотів би практикуватися в цьому жанрі, але і тим, хто загалом досліджує зараз українську культуру, і може навіть ширше українське суспільство. Бо команда і художники / художниці, куратори / кураторки, які працювали в рамках цих резиденційй, в рамках цього напрямку «Як ми разом», мали дуже глибокий досвід проживання складних ситуацій, безпосередньо разом з людьми. І через творчі якісь практики могли побачити і помітити щось таке, чого не побачить соціологічне дослідження, або неможливо помітити, просто, спостерігаючи збоку. Ну і тут, напевно, хороше місце для того, аби згадати про команду, про людей, які працюють навколо цього напрямку на «Фабриці Повидла». Не тільки куратори / кураторки, але і загалом всі. Бо це спільна справа. Якщо ми говоримо про партисипативні практики.

[00:30:44] – [00:38:30]. А. Г.: Це дійсно так. І у нас в «Jam Factory Art Center» команда долучається дуже щільно, дуже активно. Коли ми починали у 2020 році, ми, в принципі, були меншою командою у «Фабриці Повидла». Але команда росте. І мені здається, за часи цих проєктів, цих років, вже дуже багато людей долучилися і допомогли створювати саме такими ці проєкти, якими вони відбулися. Я думаю, що я би хотіла назвати цих людей і подякувати принагідно теж. У перший рік «Magic Carpets»», у 2020 році, ми співпрацювали із Наталією Парщик – координаторкою мистецьких резиденцій, і також великою групою волонтерів. Я насправді розумію, що от зараз, що в нас було дуже багато, і я всіх не переназву, але, принаймні, я спробую назвати тих, хто долучався частіше, можливо. А також до нас долучалася Віолетта Підорич, в різних, в різних ролях: я як волонтерка і як координаторка комунікаційної роботи, і також, як медіаторка виставки. До нас в той рік долучалися митці, митці з різних теж країн і міст. Це була Ірина Рузіна із Києва, це був Сергій Петлюк із Львова. І також два італійських митці. Мисткиня із Риму, і також митець із Риму – Якопо Натолі і Гуенделіна Саліні. В 2021-му році ми працювали із запрошеними митцями із різних теж напрямків роботи. Це була Тереза Барабаш, яка працює у Львові. А також Сара Ренар. І разом з ними ми створили проєкт «Слідами спогадів Підзамче», який більше розповідає в такій аудіо, аудіальній формі, як можна переміщатися районом, які є там місця, локації. І цей проєкт, він спирався на голоси спільноти, на такий архів інтерв’ю, які записала «Фабрика Повидла» ще раніше – в 2018 році, в межах проєкту «Розкажи історію». Це були розмови з людьми старшого віку, які під час радянської окупації працювали на заводах Підзамче. В той час, коли цей район був перетворений на більш так індустріальний. І вони ділилися тим, як жилося, що було важливе, які були умови роботи, що їх цікавило поза роботою. Тому це такий довший, довший проєкт вийшов. Але я пропустила сказати, що в 2020 році ми працювали із підлітками Підзамче в ми також орієнтувались на те, щоб познайомити їх із інфраструктурою району, і що вони можуть там робити, як вони можуть виходити в публічний простір, заявляти про себе в публічному просторі, не боятися цього. І, власне, цей проєкт називався «Я там, де мені добре». А у 2022, як відповідь на те – Як ми можемо продовжувати роботу під час війни?, – ми працювали із проєктом «Як ми разом». І це був дуже цікавий період співпраці між двох команд Фабрики. Оскільки ми працювали такою групою кураторок. Переважно ми розпрацьовували концепцію із Любою Ільницькою, і також долучалася Божена Пеленська. І ми працювали із запрошеним митцями. Тоді до нас долучилися Ніна Хижна і Ірина Гариць, долучилися Юрій Кручак і Юля Костерєва. І також багато експертів. Ми намагалися знайти відповіді на питання у сфері соціології, у сфері усних історій, у сфері літератури: як можна переживати цей досвід війни, як можна про нього говорити, про нього запитувати, як можна фіксувати цей досвід. І тому, власне, ми консультувалися багато із експертами. Також до наших проєктів ми долучаємо на співпрацю психологів. І це важливо для команди, бути трошки більше підготовленими в тій сфері, де ми працюємо з групами людей, з якими ми переважно, можливо, не перетиналися раніше і маємо мало знань. У 2022 році також до нас долучався Ростислав Кузик – поет, який співпрацював із групою батьків і дітей. І разом вони створили спільну поему, спільний вірш. Це був теж дуже цікавезний досвід роботи і творення разом. У 2023 році наша резиденція розрослася, і мала вже не тільки, власне, зустрічі із спільнотою, а також такі відкриті зустрічі, до яких могли долучатися всі бажаючі у Львові. Це були такі, скажімо, в легкішій, в легшій формі, в такій більш ознайомчій формі практики роботи із звуком, із голосом. І які дали можливість долучитися ще 50 людям. Окрім такої сталої групи з 15 людей, які в нас вже погодилися приймати участь регулярно на резиденції. І в той рік ми співпрацювали із Еленою Субач, яка продовжує, власне, бути менеджеркою проєкту «Magic Carpets». Також із нашими колегами із комунікаційного відділу, які весь час супроводжують проєкти, розповідають про нього в різних, в різних форматах – це з Марічкою Швець, із Юліаною Чорною. Раніше до нас також долучалися менеджерка «Magic Carpets», – Софія Короткевич, яка є також мисткинею. У нас в команді постійно присутні фотограф і відеограф. Фотографка Анастасія Іванова. Але також інші фотографи, які долучаються і документують ці важливі, важливі моменти, в яких ми разом. Відеограф Назар Пархомик. І минулого року з нами багато часу провела, власне, Женя Нестерович, яка стала на якісь моменти також співучасницею цих практик і на собі відчувала дуже добре ефект від всього, що відбувається, і певні трансформації, сподіваюсь, теж,.

[00:38:31] – [00:39:50]. Є. Н.: Так, так. Я думаю, що це якраз було дуже показовим для того, аби зрозуміти, що в цьому жанрі завжди залишається, як, зрештою і в інших, але в цьому особливо, залишається багато чогось такого, що можна тільки відчути і прожити разом. А не переказати чи подивитися на відео, чи якимось чином ще передати. То дуже важливий цей досвід безпосереднього перебування разом. І в цьому сенсі це, звісно, було трансформаційним досвідом, однозначно. І зацікавило мене ще більше цією сферою.
Мені здається, якщо ти вже згадала усіх, кого хотілося тут зазначити, саме час зробити підсумковий такий жест цього тізеру і відповісти на запитання, і водночас закинути гачок до наших слухачів – Чому, на твою думку, варто послухати цей цикл розмов «Як ми разом»?

[00:39:51] – [00:43:30]. А. Г.: Я думаю, що це буде цікаво послухати всім тим, хто, всі тим, по-перше, митцям, хто зараз в пошуку нових форм для своїх практик, хто переосмислює важливість, ефективність, якусь пряму дію від своїх практик. Мені здається, що в часи повномасштабного вторгнення учасницькі практики, роботи спільнотою – є таким інструментом прямої дії, і також горизонтальною системою зв’язків, яка, коли ми відкриті, дуже, дуже збагачує. І тому, мені здається, це буде цікаво для митців в першу чергу. Також мені здається, важливо послухати цей подкаст всім тим, хто загалом працює з людьми. Тому що такі важливі речі, як довіра, як відкритість, як співпраця, як слухати, ділитися, вчитися, вони дають можливість такого нового формату отримання знань, нового формату взаємодії, з відсутністю, практичною відсутністю ієрархії. Тому це можливо те, куди далі буде рухатися освіта. Дуже хочеться сподіватися, що такі форми дають, дають добрий ефект і таке теж, можливо, наповнення своєї скарбнички прийомів самодопомоги. Тому що дуже багато саме зцілення в таких практиках, коли ми більше розуміємо себе, ми більше розуміємо інших. І власне практики із митцями, учасницькі практики дають оці ключики, які розкривають себе і інших. А мені здається, також важливо чути цей подкаст, тому що це добре документація досвідів під час війни, досвідів переміщення також, досвідів різних точок зору, як ми можемо чути інші думки, як ми можемо продовжувати бути в спільному просторі, як ми можемо будувати безпечні моменти, як ми можемо домовлятися і рухатися далі таким сильним суспільством, які, які має критичні знання і критичну думку. Тому, мені здається, це також розуміння інших і себе в цей період часу в Україні. Мені здається, також важливо почути цей подкаст тим, хто займається соціологією, антропологією, історією, психологією. І тому що це теж сфери, які орієнтовані на людей, на процеси, на зміни. Та, я думаю, що це те, що я так спершу згадала. Хоча мені здається, що всі, хто відкриті до нових досвідів і знань, і зустрічей можуть знайти багато різних нашарувань в цих подкастах. Тому, власне, я би не обмежилась тільки тими, кого я назвала.

[00:43:30] – [00:46:28]. Є. Н.: Я від себе можу додати, що цей подкаст буде цікавим для тих, хто працює в комунікаціях. Бо це передбачає добре розуміння своєї аудиторії. А через досвід кураторок / кураторів у партисипативних практиках, вони знають глибоко і ширше значно бачать ці зміни в аудиторії, і культурних подій, і взагалі всього інформаційного простору, який відбувається дуже швидко зараз. І також мені було би приємно думати, що прямою аудиторією цього циклу розмов будуть студенти і студентки всіх художніх ВИШ-ів і гуманітарного напрямку. Бо наші співрозмовники і співрозмовниці впродовж цих розмов закидали дуже багато цікавих тез і ідей, стосовно актуальних змін в нашому суспільстві, сприйнятті і культурі. І це такі думки, які цікаво додумати далі чи на самоті, чи в дискусії зі своїми колегами – викладачами і друзями. Тому заохочую і раджу слухати подкаст «Як ми разом», ділитися ним. Цей нульовий епізод – це лиш тізер. А попереду у Вас шість цікавих розмов. І заохочую Вас слухати подкаст «Як ми разом». Можна слухати його в порядку нумерації. Кожна розмова була настільки насичена і довга, що ми поділили їх ощадливо на коротші фрагменти, і Ви маєте по дві серії з кожною парою співрозмовників / співрозмовниць. У кожній із цих серій є словничок, який можна собі винести, і мати таку концентрацію термінології, обговореної в рамках епізоду. Вони так чи інакше перегукуються між собою. Бо і співрозмовники, і співрозмовниці посилаються на своїх колег, і ми також в процесі формулювання тез, запитань, і тем для обговорення намагалися підхоплювати ці «гачки». Але, якщо Ви будете слухати їх в такому довільному порядку, так, як Вам цікаво, це не зіпсує Вам враження. Я думаю, що можна стрибати в залежності від тих тем і описів; в описах, власне, вибирати для себе те, що вам подобається найбільше і те що вас найбільше цікавить. Діліться цими записами з тими, кому вони можуть знадобитися. Ми будемо раді вашим коментарям і відгукам. І будемо планувати і міркувати про продовження цих розмов у 24-му році. Дякую.

[00:46:29] – [00:46:50]. А. Г.: Додам коротко, що на сайті Jamfactory.ua Ви знайдете більше інформації про проєкти, які реалізовує «Фабрика Повидла». Крім того, про напрямок «Як ми разом», і про ті зібрані знання, які є вже зараз в цьому напрямку. Дякую.