Про розмову
Джеймс Елкінс, відомий критик та дослідник мистецтва, називає відносини між сучасним мистецтвом і релігією «дивними».
З одного боку, художники часто критично сприймають церкву як владну інституцію, а релігійні спільноти як «структури взаємности», з іншого — серед них поширена «несакральна духовність». Митці нерідко беруть на себе роль «проповідників», відкривачів істини або навіть духовних лідерів. Музеї сприймаються як храми мистецтва, спільноти стають полем для їхніх дій, а минуле та майбутнє — простором естетичної рефлексії.
Художникам часто довіряють створення меморіалів та осмислення трагічних подій, очікуючи від них глибоких рефлексій. Їхні твори можуть сприйматися як «сповіді», а самі митці — як хранителі певних культів чи ритуалів, які не завжди мають сакральний характер. Ця метафора мистецтва як храму, що не обмежений стінами, підкреслює відкритість і багатошаровість «світу мистецтва», де переплітаються явні й приховані, раціональні та містичні сюжети.
У важкі історичні часи митці часто звертаються до храмів, шукаючи розради, відновлення внутрішнього балансу або ж переосмислення катастрофічних подій. Храми стають місцем зустрічі, де художники можуть спілкуватися з аудиторією, яка налаштована на сприйняття та роздуми. Саме у таких взаємодіях вони мають змогу створювати роботи, що розкривають універсальні теми віри, надії, любові, втрати або спокути — теми, які резонують з кожним із нас.
Якщо сприймати мистецтво як безстінний храм, можна припустити, що воно відкриває доступ до прихованих та глибоких переживань, до рефлексії над подіями, що визначають суспільство. У цьому сенсі, мистецтво — це не лише спосіб осмислення світу, а й місце, де кожен може знайти власний простір для роздумів та духовного відновлення.
Модератор: Богдан Шумилович
Учасники та учасниці: Дана Кавеліна, Саша Довжик, Богдан Бунчак, Андрій Усач
Вхід на подію вільний, без попередньої реєстрації
Локація: вул. Б. Хмельницького, 124; зал Авдиторія