Ольга Родзік

Історія мисткині

Привіт! Я мисткиня, дизайнерка одягу, працю з діджитал ілюстрацією та створюю анімації. В своїх роботах приділяю основну увагу персонажам, дослідженню пластичності тіл та емоційності. Часто звертаюсь до фешн тематики.

Війну я зустріла в Одесі. Мені подзвонила мама мого чоловіка зі словами “Почалась війна! По нам стріляють!”. Вона військовослужбовиця, в той же день їх військову частину розбомбили. Перший тиждень ми просиділи невідривно від телефонів слідкуючи за шаленою кількістю вибухів, прильотів ракет по багатоповерхівкам, неможливо було усвідомити як в один момент це стало реальним. Тіло стало наче камінь від рівня стресу. Ми з чоловіком вирішили залишитися в Одесі. 

Я знаходжусь далеко від лінії фронту, але я родом з Херсону, тому для мене історія цієї війни в більшій мірі це історія проживання її через моїх рідних, які залишаються весь цей час там і проходять всі складнощі життя в прифронтовому місті. Мій рідний Херсон швидко окупували і наші рідні стали заручниками тієї реальності що принесла з собою росія. Але ще гірше стало після звільнення Херсону. Можна було видихнути з полегшенням, люди стали вільними, проте почались обстріли. Від дня звільнення мама ще тиждень не виходила на зв’язок, ми дивились відео щасливих херсонців, раділи з ними і плакали, чекали. Після деокупації люди місяць жили без води, електроенергії, опалення, нічого не працювало, а щоб купити щось за готівку не можливо було зняти гроші з картки. Пам’ятаю як мама ходила збирати дощову воду що зтікала з даху їхнього будинку та їла одразу з каструлі бо не було води щоб мити тарілки, приймати душ. Зараз люди в Херсоні продовжують жити під звуки постійних вибухів та небезпеку можливих прильотів ракет, бомб, дронів.

На початку 2023 року я вже була на психологічному дні, але намагалась не помічати цього. Остаточно мене морально розчавило після підриву росіянами Каховської ГЕС. Моя бабуся в цей час залишалась на окупованому лівобережжі Херсонщини і її будинок затопило на півтора метри. Впродовж п’яти днів я намагалась подзвонити всюди де можливо та переписувалась з купою незнайомих людей щоб мою бабусю врятували, поки вона сиділа на горищі свого дому без їжі та звязку з нами. Я намагалась знайти хоч якийсь шанс для її порятунку, адже в такій же ситуації там знаходились тисячі людей на тому березі Дніпра і допомогти їм не було кому. Мені здавалось я збожеволію, бо якщо я щось не зроблю зараз то вона повільно помре там від голодної смерті, бо її будинок знаходиться в доволі безлюдному місці. На щастя бабусю врятували, зараз вона лишається на окупованій території. Її дім перетворився на кам’яне кладовище всього її життя. Будинок який вона колись збудувала власноруч, все що вона мала знищила росія. Натомість окупанти видали їй та іншим людям російські паспорти. Вона регулярно продовжує стикатись з проблемами, які для них влаштовують росіяни. На жаль, зараз немає можливості евакуювати бабусю назад на підконтрольну Україні територію. Я відчуваю себе безсилою в намаганнях допомогти в масштабах цього горя.

Після цих подій мій і без того подавлений психологічний стан різко погіршився дуже наблизивши мене до стану депресії. Я вимушена була звернутись до спеціаліста та лікуватись тривалий час аби врятувати своє ментальне здоров’я. 

Творчість

Перші місяці вторгнення здавалось, що я втратила здатність щось створювати. Неможливо було розслабитись щоб запустився мислительний процес для творчости, адже фонова тривога довго не покидала, постійно було присутнє відчуття що зараз щось станеться. Зібравшись з силами я змогла зробити невелику кількість ілюстрацій про війну, які прийняли участь у декількох виставках. Але відчувала що мені складно рефлексувати таким чином на цю тему.

Поштовхом для натхненного повернення до творчости для мене стало відкриття української культури наново. Занурення у дослідження українського костюму розкрило для мене всю красу нашої культури, я побачила якою заможною та самодостатньою вона була, поки росіяни вчергове не спробували знищити її у минулому сторіччі. Мене вразило та закохало те як їй вдається не просто виживати попри все, а і те як наші люди примножують її та розвивають ще з більшою силою.  Я зрозуміла що важливо говорити(малювати) до світу та людей не тільки безпосередньо про бойові дії, а і показати заради кого це все. Заради нас, наші збройні сили борються за те аби наша нація не зникла, аби наша культура збереглася, аби наші світоглядні цінності вціліли. Тому я вирішила поділитись цією любовʼю до українськости яку нарешті віднайшла в собі по справжньому та створити велику серію робіт з українськими національними костюмами, яка буде опублікована вже цієї осені. Для мене це спосіб як для митця поширити нашу культурну спадщину, дати людям можливість споглядати, милуватись нею та осягнути цю велич частиною якої вони є, але наприклад не знають. Хочу щоб кожен познайомився з особливостями вбрання свого етнорегіону, або ж побачив як одягалися його пращури. В часи великих криз, таких як війна, важливо повертатись до свого коріння аби не втратити цей орієнтир, розуміння того заради чого це все. Заради чого ми стоїмо та вистоїмо обов’язково. Бо ми саме такі, ми українці і цим варто пишатись.

На сьогодні мені вдалося покращити свій моральний стан та почати знов отримувати задоволення від мистецької діяльності, зрозуміти куди рухатись далі. Думаю, я знову готова промовляти ілюстраціями більш дотичними до болю війни, але тепер через свої особисті переживання. 

Волонтерство

В перший місяць повномасштабного вторгнення в намаганнях застосувати свої вміння аби бути корисними, чоловік знайшов інтернеті дівчину що хотіла створити волонтерський фонд аби допомагати військовим. У нас утворилась маленька команда з чотирьох людей, фонд назвали Help Ukraine Team. Я в якості ілюстраторки створюю обкладинки для наших зборів, щоб залучити якомога більше людей до донатів та інші ілюстрації для нашого фонду. Це стало стабільною рутиною та відкинуло питання що ілюстратори зі своїми картинками нікому не потрібні під час війни. По цей день вже більше року ми продовжуємо свою діяльність, роблячи разом те, що окремо кожен з нас не зміг би зробити.