Інтерв’ю з кураторкою проєкту “Розпаковуючи звук” про спільнотно-мистецькі проєкти
За чотири роки участі в спільното-орієнтованій програмі MagiC Carpets, команда Jam Factory Art Center напрацювала власну методологію роботи з різними групами людей через мистецькі практики. Кураторка спільнотно-мистецьких проєктів Анна Гайдай розкриває деталі нашої роботи та висвітлює процес підбору митців і мисткинь для участі в програмах, а також способи досягнення горизонтальної взаємодії між ведучими та учасниками і учасницями.
Анна Гайдай відповідає за розробку, кураторство та координацію артрезиденцій міжнародної платформи Magic Carpets та є співкураторкою фінальної виставки цієї платформи в програмі Tartu Capital of Culture 2024. Співзасновниця ГО “Центр PhotoCULT”, співорганізаторка міжнародних фестивалів і виставок, займалася промоцією фотографії через локальні та міжнародні проєкти й освітні програми. Сфери професійних зацікавлень: мистецькі проєкти з локальними спільнотами, міждисциплінарні проєкти.
Анна Гайдай на воркшопі "Розпаковуючи звук"
Спільнотно-мистецький проєкт – це?
Це арт проєкт, у якому використовуються практики залучення спільноти, або як їх ще називають партисипативні практики. В таких проєктах усі присутні є співучасниками процесу; перебуваючи в групі, кожен і кожна можуть проявляти свій індивідуальний підхід і своє бачення.
У спільнотно-мистецьких проєктах ведучими як правило є люди, які напряму пов’язані з мистецтвом: митці або куратори. Партисипативні практики в таких проєктах мають творчу складову, наприклад: спільне створення текстильного виробу, колективного малюнку чи іншого твору, який може мати матеріальну або нематеріальну форму. Ключовим тут є вклад кожного учасника.
Учасники програми “Розпаковуючи звук”
Яка основна відмінність спільнотно-мистецького проєкту від традиційного мистецького проєкту?
Особиста практика митців, навіть якщо вона включає дослідження певної спільноти і будується на її контекстах, все ж таки створюється на основі відчуттів автора та відображає бачення художника. Натомість коли залучається спільнота, тоді голоси різних людей разом утворюють спільно-зітканий твір, що враховує різні погляди.
Можна сказати, що спільнота тоді є співавторкою?
Так, ідея проєктів «MagiC Carpets» і спільното-орієнтованих проєктів загалом полягає в тому, щоби всі люди, які долучаються, були єдиною групою: ведучі, команда організаторів, люди із спільноти. Приймається внесок кожного і кожної, а наприкінці всі є співавторами результату.
Опиши свій досвід роботи зі спільнотами.
Я почала працювати зі спільнотами у Jam Factory Art Center під час першого року резиденції «MagiC Carpets» в 2020 році. За чотири роки спільнотних проєктів ми працювали напряму з людьми у 2020 році під час резиденції «Я там, де мені добре»; це були підлітки Підзамча. Потім у 2022 році – із сім’ями, які живуть в місті давно або переїхали через війну. Цього року ми працюватимемо зі спільнотою підзамчан – дорослими людьми, які живуть тут з народження чи переїхали з інших міст та осіли давніше, або нещодавно перебралися сюди через війну.
Проєкт "Слідами спогадів Підзамча"
З чого розпочинаються спільнотні проєкти: з формату чи запиту людей?
Є різні способи роботи із спільнотами. Ідеальний формат роботи – це коли з самого початку зрозуміло, хто ваша спільнота, і що об’єднує людей в ній: територія, погляди, певна потреба, тощо. Тоді можна відштовхуватися від запиту людей і формувати програму.
У Jam Factory Art Center ми не фокусувались на конкретній вже утвореній групі, ми обрали інший підхід. Наша локальна спільнота підзамчан не є сталою групою, яка ідентифікує себе як спільнота. Тому у проєктах ми, все ж таки, виходимо з узагальнених ідей і потреб, а потім спілкуємося з учасниками і учасницями, питаємо і слухаємо з чим вони приходять.
Як змінився твій кураторський підхід і фокус у роботі зі спільнотами після повномасштабного вторгнення?
У першій резиденції 2020 року мені було важливо, що саме для інституції є пріоритетом, та як ці цілі перетинаються з потребами локальної спільноти. Тоді ми сфокусувалися на знайомстві жителів району з сучасним мистецтвом. Після повномасштабного вторгнення фокус змістився на те, що відбувається з нами особисто.
Наприклад, останні два роки ми сфокусувалися на тому, що відбувається з психологічним станом, та як мистецтво може допомогти справитися зі складними переживаннями.
Ми створюємо безпечне коло для того, щоб ділитися і проживати ті стани чи ті емоції, які важко прожити самостійно. Ми пропонуємо практики, як ключі чи інструменти, щоб спробувати разом із митцями, а потім застосовувати самостійно.
Для цього ми застосовуємо партисипативні практики у колі, де кожен може розповісти про свій стан і очікування. Ми не просто починаємо роботу за програмою, натомість спершу налаштовуємося, знайомимось. Так само наприкінці ми проговорюємо, як змінився наш стан. І це одні з важливих практик і в спільнотних процесах, і навіть в робочих між колегами.
Як відбувається добір митців і мисткинь для роботи зі спільнотою? Чи є у команди певні критерії для резидентів і резиденток?
Від того, з якою спільнотою ми будемо працювати, залежить те, кого ми запрошуємо до співпраці. Передовсім, важливо, щоб резиденти мали досвід роботи з групами та окремо з тим сегментом, який ми обрали для себе: підлітки, діти, змішані групи, тощо.
По-друге, ми враховуємо практики, які застосовують митці. Наприклад, цього року ми працюємо з голосом і співом, тому запросили мисткинь, які мають практичний досвід роботи зі звучанням в групах або самостійно.
Додатковим фактором є те, що ми створюємо мультидисциплінарні проєкти, де в одному процесі можуть працювати митці і мисткині різних практик. Тому нам важливо, що частина ведучих резиденції “Розпаковуючи звук” – це музикантки, а інші, наприклад, не працювали з голосом, але їм цікаво подосліджувати, як через їхні медіа можна розкрити звук людини.
Як ви втілюєте на практиці роботу з різними медіа в одному проєкті?
Це дуже цікавий, але непростий процес. По-перше, коли митці і мисткині незнайомі, вони ще не знають підходи колег. По-друге, для того щоб краще зрозуміти один одного, потрібен час і багато спільних зустрічей. Необхідно декілька місяців, щоб розпрацювати мультидисциплінарний підхід, зрозуміти, як і що можна комбінувати, де є одноосібна участь ведучого, а де – долучаються співведучі.
Нам допомагає попереднє розпрацювання внутрішньої логіки всіх зустрічей. Наприклад, цього року ми запланували вісім зустрічей зі спільнотою, теми яких не є відірваними, а перетікають з однієї в іншу. Ми працюємо з довірою, потім з безпекою, народженням і так далі. Це формує внутрішню лінію, яка зв’язує і допомагає ведучим зрозуміти, як вони можуть включитися і що додають у процес. Митці і мисткині самі придумають теми, в межах загального концепту. І дуже цікаво спостерігати, як вони один від одного ловлять ці імпульси, що пропонують і як підважують певні підходи.
Воркшоп "Розпаковуючи звук"
Як ви забезпечуєте включеність для всіх членів групи під час занять?
Кожна резиденція і навіть кожен день резиденції відрізняється. Коли ми працюємо, наприклад, з батьками і дітьми, ми використовуємо рухливі практики, які створюють певну динаміку і включать учасників. Добре мати структурований план, але залишатися гнучкими і скорочувати чи переформатовувати вправи, які не спрацьовують для частини групи. Люди різні, і ми мусимо бути уважними до станів групи, спостерігати: чи зараз розпорошена увага у частини людей, чи нам потрібно змінити якусь практику на ту, яка допоможе всім зібратися.
Ми вибираємо вправи, які є доступними для всіх та не вимагають спеціальних знань чи вмінь. Ми намагаємося простими методами залучити людей у творчу дію як малювання чи спів. Ми робимо наголос на тому як я можу виразити свій стан зараз, а не на те, як це зробити красиво чи правильно.
Нашим правилом є не давати оцінок, і це якраз допомагає людям сміливіше приймати участь. І навіть ті дорослі, хто за таким класичним підходом приводили дітей на заняття, а самі відсторонювалися, пізніше теж почали долучатися до практик. Тому що бачили, що це під силу, це цікаво, і головне, що ці практики приносять задоволення від виконання їх разом із дитиною.
Як саме ви досягаєте рівності між ведучими митцями та учасниками?
Якраз мультидисциплінарний процес, коли ми запрошуємо різних митців і вони стають учасниками нових для себе практик, що ведуть інші резиденти, допомагає будувати горизонтальну взаємодію. Той, хто сьогодні був ведучим, він наступного разу стає таким самим учасником, як і всі інші.
Важливо, коли в спільното-орієнтованих проєктах в процесі передбачена передача лідерства. Під час створення програми ми передбачаємо, що в певний момент роль ведучого може передаватися іншим людям, які зможуть запропонувати щось від себе. Така практика залучення дає відчуття впевненості, сміливості і створює безпечне коло, в якому можна пропрацювати свої риси, які буває важко проявити в інших суспільних колах.
Дуже допомагає відкритість митців, які підходять з позиції «Я не навчаю, я – той, хто ділиться і вчиться». Ведучі багато слухають і багато слідують за учасниками. Коли митець приходить поділитися, але й одночасно дізнатися щось нове, утворюється більш демократична атмосфера.
Як ти як кураторка балансуєш художню візію митців і мисткинь та потреби і побажання спільноти?
Для мене важливим є розпрацювання методології на початку проєкту, коли ми запитуємо себе: хто наша спільнота, які її потреби, що ми для неї робимо, навіщо. І це стає якорем для нас, з яким ми намагаємося звіряти усі наші кроки. Чи програма, яку ми придумали, допомагає досягти цих цілей і допомогти спільноті змінити щось на краще?
Які ти вбачаєш довгострокові ефекти спільнотних проєктів?
Одного разу спробувавши такі практики як учасник, організатор чи митець, у нашому мозку і тілі утворюється нова пам’ять, яка додає сміливості до співпраці у різних колах, суспільствах і обставинах. Це дуже відкриваючі досвіди, які допомагають приймати різноманітність, чути різні думки, знаходити точки перетину і створювати щось разом.
Як завершити спільнотний проєкт?
Ключовим стає саме процес, а ось матеріальний результат може бути або не бути. Якщо ми пройдемо цей шлях разом – це вже є добрий результат.
Я переконана, що спільнотні проєкти варто презентувати через практики залученння, коли кожен, хто приходить побачити підсумки, стає співучасником. Це добрий спосіб розповісти і відчути на собі, що таке спільнотно-мистецькі проєкти.
Як приклад, у Мистецькому Арсеналі на виставці «Форми присутності» були представлені пончо, створені на нашій резиденції «Як ми разом». Експозиція в процесі доповнилася пончо, створеними під час воркшопу, який митець Юрій Кручак відтворив вже для іншої спільноти. Це допомогло краще зрозуміти процес співтворення, що було б неможливо просто споглядаючи пончо.
Добре, що з’являються простори для такого презентування й інтерес у художників до таких практик. Війна частково підштовхнула цей процес. Через те, що митці не мають доступу, наприклад, до своїх студій, вони змушені звертатися до нових форм. Мистецько-орієнтовані проєкти – це один із способів, як митці і куратори можуть розширити свою практику. І тому ми організовуємо професійний воркшоп “Як ми разом”, щоб поділитися нашими досвідами і надихнути колег до учасницьких практик.