Продовжуємо серію публічних інтервʼю “Що значить бути українським художником?”, 26 квітня о 16:00 відбудеться розмова Андрія Боярова з Тетяною Кочубінською.
Практика Андрія Боярова розгортається між ролями художника, дослідника і куратора. Як митець він розвивався на перетині різних традицій, культур, міст. Його становлення відбувалось у трикутнику між Львовом, Варшавою та Таллінном у середовищі пострадянської трансформації. Його мінлива ідентичність формувалась і формується між різними культурними контекстами і зазорами між ними.
Роботи Боярова часто побудовані на присвоєнні та повторному використанні зображень із різних контекстів. Через інсталяції, що нагадують відкриті архіви, він працює з розривами, лакунами та периферіями історії, де відсутність стає матеріалом. Робота з архівом, пам’яттю та зсувами історії стала однією з ключових художніх стратегій.
В рамках інтервʼю ми говоритимемо про те, як існувати паралельно в кількох художніх і історичних парадигмах, про подорожі і життя на кілька міст одночасно, — і як із цього напруження може виникати мова, здатна бути разом локальною і універсальною, стаючи частиною глобальної візуальної спадщини. Як говорити про національну ідентичність у транснаціональному номадичному світі? як скласти національну ідентичність, що скомпонована у часі та просторі на перехресті різних культур, мистецьких парадигм, країн і подорожей?
Деталі події
Дата: 26 квітня 2026, 16:00
Локація: Jam Factory Art Center
(вул. Б. Хмельницького, 124, верхня виставкова зала)
Вхід вільний за реєстрацією. Кількість місць обмежена.
Андрій Бояров – художник, незалежний куратор і дослідник, який живе та працює між Україною, Польщею та Естонією. Його освіта включає диплом архітектора Львівської політехніки, а також багаторічні подорожі й дослідження у сфері візуального мистецтва. З початку 1990-х років працює як художник у галузі концептуальної фотографії та відеоарту, будучи одним із піонерів останнього на пострадянському просторі.
З 2000-х років він зосередився на дослідженні переважно занедбаних локальних історій авангарду та неоавангарду в центральноєвропейському контексті, поєднуючи й розширюючи свою художню та кураторську практику через дослідницьку роботу. Це призвело до реалізації масштабних виставок у мистецьких інституціях Польщі та України, серед яких: Knowns-Unknowns у Centrum Zamenhofa, Білосток (2017) — про львівське медіамистецтво та фотографію; Montages. Debora Vogel and New Legend of the City у Muzeum Sztuki, Лодзь; EXPERIMENT! Photography at the Beginning of the 20th Century in Lviv and its Polish and Ukrainian Continuators in the 20th and 21st Centuries у Forum Fotografii, Imaginarium та галереї Nova в Лодзі (2018); Domowroty / Повернення / Homing. Włodzimierz Puchalski у Міжнародному культурному центрі, Краків (2022); Margit, Jolanta and other Women of Lvivу Національному художньому музеї України (2024) тощо.
Тетяна Кочубінська — незалежна кураторка, мистецтвознавиця, авторка текстів й лекторка, яка зосереджується на сучасному мистецтві, пам’яті та спадщині 1990-х років у пострадянському суспільстві. Співкураторка великих міжнародних проєктів, зокрема «Калейдоскоп історій. Українське мистецтво 1912–2023» (Дрезден, Німеччина; Зволле, Нідерланди, 2023), «Пейзажі минулого, що триває» (Landscapes of an Ongoing Past) (Ессен, 2024), «Відчуття безпеки» (Харків, 2024) та «Парне катання: Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс» (Харків, 2025). Співредакторка та упорядниця книг: «Калейдоскоп історій. Мистецтво з України» (2023), «Федір Тетянич. Фрипулья» (2022), «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище» (2018) та журналу «Ейфорія та втома: українське мистецтво та суспільство після 2014 року» (Obieg, 2020). З 2022 року вона входить до складу кураторської команди antiwarcoalition.art й досліджує відповідальність, колективну пам’ять та психологічний вплив історичних подій через сучасне мистецтво.