Після втечі з Янівського табору, ймовірно, у 1942 році Генрик Штренґ зайшов у шафу, щоб вижити, і переховувався там до 1944 року, коли вийшов з неї, але вже Мареком Влодарським. Що означає для людини зникнути, стати відсутнім для того, щоб змогти існувати далі? Що означає для простору виконувати захисну функцію та містити про неї інформацію?
Під час Голокосту шафи, стіни, каналізації, дупла дерев, печери й порожні могили ставали сховками, де виживання залежало від тимчасової невидимості. Разом з тим, горище мусило виглядати як звичайне горище, дерево — як звичайне дерево. Ці простори створювалися з потреби моменту та його терміновості, часто в місцях, для цього зовсім не призначених. Водночас вони мусили залишатися майже незмінними на вигляд, щоб виконувати свою задекларовану функцію. Облаштування, забезпечення таємності або, навпаки, викриття ставали справою пересічних людей: тих, хто ховалися, переховували і допомагали чи перешкоджали і видавали. Зараз ці сховки є частиною квартир та житлових будинків вулиць, парків, чи навіть підземної інфраструктури. Львів є одним із міст, де сховки та досвіди, що їх наповнювали, стали частиною щоденних маршрутів. Як жити з ними, поруч і всередині? Що робити, коли вони, нікого не питаючи, стали частиною приватної історії?
Що таке сховок і що означає ховання? Чи вони завжди лише про фізичне та матеріальне? Якими є наслідки переховування? Чи може ним бути емоційний стан, ідея чи практика, яку треба або хочеться приховати, або, наприклад, той же архів, який приховує або який ховають, до моменту запиту та відкриття? Що може в себе вмістити сховок, окрім людей? Які функції виконує, окрім того, щоб заховати? Як змінюється межа між приватним і публічним, коли йдеться про виживання? Як дослідити місце, створене для того, щоб залишатися невидимим? Як розуміти та працювати з відсутнім? І що змінюється, коли воно стає явним?
Дискусія розпочнеться 3 вересня о 18:30
Вхід вільний, без реєстрації.