Простір, де ми, як рослини,
як зерня,
як глина,
де ми «ще разочок повертаємося
до того, що робили зазвичай»
Якими ви пам’ятаєте сади вашого дитинства? Чи сад, котрий посадили самі? У нашій пам’яті вони завжди квітнуть і сповнені плодами та ягодами, найсмачнішими, і такими, яких більше немає ніде. Здається, ті дерева і трави підтримують нас крізь роки: пригортають своїми гілками, гладять листям і травою, втримують міцно корінням.
Внаслідок російського вторгнення і бойових дій багато наших земель на окупованих, деокупованих та прифронтових територіях залишаються замінованими, покинутими і недоступними через небезпеку. Тисячі людей, які були змушені покинути свої домівки з 2014 року, знайшли шляхи впоратися з втратою, зокрема, «відтворюючи» свій дім на нових землях: через садівництво, яке повторює фрагменти дому, або через приготування їжі та частування як перформативні акти, що повертають в минуле за допомогою запахів та смаків. Сімейні рецепти, сезонні свята, локальні страви — все це дозволяє розкривати культурну спадщину та пам’ять українських регіонів і національних спільнот України.
Співпрацюючи з трьома українськими мисткинями, – Діаною Халіловою, Лілею Петровою та Іриною Лоскот, – учасниці/-ки програми «Земля, яку ми несемо» по-новому відкривали для себе стосунки із садівництвом, спогляданням рослин, пам’яттю через малювання, рухи, сторітелінг, роботу з глиною і приготування їжі.
Простір такої співтворчості дозволив оприявнити щедрі художні образи, що жили в пам’яті нашої маленької спільноти про дім і свій край. Щось давно забуте виринало з пам’яті, і «неважливе» ставало важливим.
Складно уявити собі святкування в часи щоденних трагедій і втрат. Водночас зібратися за столом – це не тільки про легковажну радість, це також про взаємопідтримку, про опору в спільноті, це про можливість «набутися разом». У проєкті ми мали формат спільних кухонь, де говорити і слухати про складне і сокровенне – не менш важливо, ніж готувати та їсти. Тому наш стіл, до якого ми запрошуємо на виставці, складений з особистих історій – щасливих, тяжких, різних, та, зрештою, зрозумілих.
Цю виставку ми створювали із думкою про тих, хто її відвідає, і намагалися зробити простір якомога більш відкритим до взаємодії. Найважливіше тут – місце і час для досвіду – згадати, відчути, сповільнитися, споглядати. Ми представляємо наші практики і підходи до роботи з індивідуальною пам’яттю. Закликаємо ділитися і своїми історіями, бути уважними до себе й інших.
Мисткині:
Діана Халілова
Ліля Петрова
Іра Лоскот
Учасниці/-ки:
Анастасія Сєрікова, Андрій Голдаєв, Анна Кошель, Анна Курнацька, Галина Ворона, Ганна Варшавська, Даніела Грицак, Діана Горбань, Ярися Макієвська, Каріна Довгань, Марія Крикун, Надія Носкова, Ольга Камісарова, Ольга Кісь, Ольга Нєстєркова, Софія Гриневич, Юлія Дуднєва, Юрій Прийма, Ярослава Кацедан.
Окрема подяка:
Лєране Ханум Куртнебі Кизи
Богдан Остапчук
Кураторка виставки: Олена Касперович